Моя мама Лариса Кошулинська не уявляє свого життя без Старого Чорторийська: тут народилася і виросла, створила сім’ю, трудиться. До праці привчена змалку, бо ж виховувалася у багатодітній сім’ї. Часто пригадує, які з мамою і сестрами ходила в колгоспну ланку збирати льон. Із шкільних предметів найбільше любила літературу, займалася у фольклорному гуртку. Гуртківці відвідували старожилів, записували давні пісні, звичаї, обряди. У нас до цих пір зберігається мамин шкільний зошит з тими записами.
Сьогодні я свою маму називаю бджілкою-трудівницею. Вона і пекар, і перукар, і вишивальниця, і садівниця… Мудрий порадник і найкращий друг своїм дітям.
Довгий час мама працювала продавцем, а останні три роки доглядає немічних стареньких у територіальному центрі соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян.
Іноді мені здається, що матуся зіткана із золотих стебел любові, добра, терпіння, милосердя, щедрості. Для мене і брата вона не лише турботлива ненька, а й ніжний ангел-охоронець.
Матусю, ми перед Тобою у вічному боргу. За недоспані ночі, за непрохану сльозу через необережне слово, за любов і ласку. За те, що хочеться любити, співати, просто жити.
|
