Нас зачаровує веселка на небі після дощу, ми милуємося сходом сонця на початку нового дня, з цікавістю сприймаємо навколишній світ, щоденно бачимо усміхнені обличчя рідних та близьких. Для кожної людини зір є безцінним дарунком. За даними досліджень, більше 80% всієї інформації люди отримують саме за допомогою зору. Але якою трагедією стає для людини його втрата. Добре, коли є люди, які можуть розрадити і допомогти. Сееред них і представники УТОСу. Маневицьку територіальну первинну організацію УТОС 16 років очолює Анатолій Горайчук. Це дуже оптимістично налаштована людина, хоча сам є інвалідом по зору. У розмові зі мною він зазначив, сьогодні на обліку налічується 115 чоловік, ведеться картотека особових справ кожного члена УТОСу, серед яких і ті, хто з народження має слабкий зір і хто втратив його згодом. Нещодавно став на облік маневичанин Григорій Захарчук. У нього безперервного трудового стажу 43 роки. Працював водієм, а так сталося, що в похилому віці став зовсім незрячим. Розповідаючи про роботу, співпрацюємо з Національною Асамблеєю інвалідів України. Останнім часом за їхнім запитом вишукували інвалідів-переселенців, проводили анонімне анкетування, запрошували вступити до товариства. А ще виявляємо слабозорих дітей з метою направлення їх у Луцький реабілітаційний центр. До УТОСу можна вступити з 16-ти років. Ми стараємося підтримувати людей з вадами зору як морально, матеріально, так і психологічно, а саме: надаємо клопотання до відповідних установ на отримання палива (дров, брикету), ювілярам постійно вручаємо невеличку грошову допомогу, за спонсорські кошти за потреби теж надаємо допомогу. Для членів товариства читаються лекції, проводяться зустрічі із цікавими людьми – священиками, лікарями. До свят організовуємо концертні програми. Велику увагу приділяємо індивідуальній роботі з членами товариства. Райдержадміністрація районна рада, ради депутатів щорічно виділяють нам кошти. Не стоять осторонь і священики різних конфесій у наданні фінансової допомоги. До наших одиноких підопічних районний територіальний центр (надання соціальних послуг) направляє працівників соціального захисту для постійного догляду за ними. А ще утосівці відвідують будинок відпочинку (м. Київ, Боярка), до якого приїздять інваліди по зору з інших областей. Там є простір для взаємного спілкування: відвідують танцювальні вечори, клуби за інтересами. Повертаються додому, повні вражень, емоцій та з гарним настроєм. Спілкуючись з Анатолієм Андрійовичем, я дізналася про те, що у членів УТОСу є потенціал самореалізуватися, можливості проявити себе. Свої здібності і таланти вони демонструють на музично-пісенних конкурсах, фестивалях та концертах різного рівня. Так, Ольга Макарчук займається художньою самодіяльністю, і неодноразово отримувала перші місця в обласних та регіональних конкурсах. А соліст Василь Курдельчук нещодавно був учасником Всеукраїнського пісенно-музичного фестивалю «Мукачево запрошує друзів», який присвячувався Дню Незалежності України, де отримав диплом за зайняте перше місце. Особисто Анатолій Горайчук нагороджений багатьма грамотами за багаторічну, сумлінну та плідну роботу в УТОСі. Анатолій Андрійович на прощання сказав: - Треба вірити в свої сили, бо перемагає той, хто піднімається!
