11-12 вересня делегація сільських голів
Маневиччини, очолювана головою райради Петром Зінчуком, побувала у Кам’янецькому районі Республіки
Білорусь.
Перші враження
Перетнувши кордон, ми відчули, що знаходимося в іншій державі, з двох
причин: чистота узбіч і якість дороги.
Дороги у Білорусі дуже хороші, майже європейські, рівні, гладенькі,
латок від так званого ямкового ремонту не довелося побачити ніде.
За розлогами лісами (40% території країни –
ліси, у яких нараховується більше 9 тис. боліт) розкинулися поля з
кукурудзою, цукровим буряком, з першими
сходами озимини. Свіжа рілля виглядала так, ніби землю хтось перетер
пучками пальців. Порожні вулиці, де нема
ні людей, ні машин, певною мірою лякали. Як вияснилось пізніше, всі люди на
роботі. У Білорусі нема безробіття, а середня заробітна плата складає – 500
у.о. Національне свято країни – обжинки – відзначається у вересні після збору
врожаю.
Біловезька пуща – візитна картка
Кам’янеччини
Хлібом-сіллю зустріли нашу делегацію біля адмінбудинку Кам’янця
представники районної влади, серед яких наші добрі знайомі голова райради
депутатів Микола Войцик та голова райвиконкому Андрій Піскарик. Щирі усмішки,
відвертість, вони відразу ж налаштували
на позитивну робочу хвилю. Але ми затрималися на кордоні і прибули із
запізненням, програму перебування довелося коригувати. Поснідавши у ресторані
«Біла вежа», пішли оглядати безпосередньо саму
вежу. Кам’янецьку башту називають Білою тому, що протягом століть жоден ворог не
зміг нею заволодіти. Будувалася вона у ХІІІ ст. лише у теплу пору року, зовні
схожа на шахову туру з червоної цегли. Нагадаю нашим читачам, що Кам’янець як оборонне містечко
заснував у 1276 році волинський князь Володимир - Іван Василькович (син
Василька Романовича – рідного брата Данила Галицького).
Кам’янеччина – найбільш екологічно чистий район Білорусі.
За 20 км
від райцентру знаходиться національний парк «Біловезька пуща», який з 1992 року
за рішенням ЮНЕСКО входить у Список Всесвітньої спадщини людства. Заповідник за
кількістю видів рослин (900) і тварин (250) не має собі рівних у Європі. Тут
проживає найчисленніша у світі популяція зубрів. На території парку знаходиться
урядова резиденція Віскулі та резиденція білоруського Діда Мороза. Тож наші
колеги-сябри найперше запропонували побувати у цьому всесвітньо відомому
заповіднику, що розташований на території Камеюкської сільради.
Голова сільради Олена Мозгова дорогою до
заповідника розповіла, що у сільраду входить 17 населених пунктів із населенням у 1440 осіб, із яких 1100 живе
у Каменюках. Біля 70% працездатного населення працює в національному парку.
- Статус агромістечка село отримало у 2008
році під час підготовки до святкування 600-ліття встановлення заповідного
режиму в пущі, - розповідає Олена Йосипівна. – У цей час благоустрій торкнувся
кожного сільського куточка. Зокрема, на центральній вулиці на всіх
багатоквартирних будинках покрівля була замінена на металочерепицю, а фасади
приміщень пофарбовані в теплі відтінки.
У господарстві вирощують кукурудзу,
буряки, картоплю спеціально для того, аби зимою підгодовувати тварин у пущі.
Агромістечко Відомля
У Білорусі до сих пір збереглися колгоспи. А з прийняттям «Державної
програми відродження і розвитку села на 2005-2010 роки» з’явилися агромістечка. У
названому документі агромістечко визначається як якісно новий тип сільського
поселення - благоустроєний населений пункт, в якому створені промислова і
соціальна інфраструктури для забезпечення
соціальних стандартів проживаючому в ньому населенню та жителям
прилеглих територій. Сюди входить централізоване водо-, газопостачання, вулиці
з твердим покриттям, транспортне пасажирське сполучення з районним та обласним
центрами, дошкільні заклади й школи, амбулаторія лікаря загальної практики,
заклади культури, торгове і житлово-комунальне обслуговування. 
Агромістечко Відомля зустріло нас розмаїттям
осінніх барв придорожніх клумб, рядами яскравих котеджів, які ніби щойно зійшли
з картинки.
Шкільне подвір’я, яке потопає у квітах, межує із церковним: поруч
виблискує синіми куполами нова дерев’яна церква Покрова Святої Богородиці. До речі, на Кам’янеччині люблять
зводити будівлі із пущанського дерева, бо вважають його якісним, довговічним. Після
огляду затишних, компактних, ідеально чистих приміщень школи та амбулаторії (із денним стаціонаром,
стоматологічним кабінетом і лабораторією) у місцевому новому Будинку культури
відбулася зустріч із відомлянським головою сільвиконкому Мариною Королюк.
Відомля – центр сільської ради, яка
об’єднує 25 населених пунктів, де проживає близько 2,5 тис. осіб. У 2007 році
село отримало статус агромістечка, стало центральною садибою ВАТ «Відомлянське».
Господарство очолює Михайло Страпко, який свого часу працював заступником
відомого на весь Радянський Союз голови колгоспу «Радянська Білорусія», двічі
Героя Соціалістичної Праці Володимира Бідулі. Михайло Миколайович зізнався, що
добре знає Маневиччину, бо не раз приїжджав з діловими пропозиціями до голови
колгоспу ім. Леніна Бориса Левчишина.
Сьогодні ВАТ «Відомлянське» - одне з
найкращих сільгосппідприємств не тільки Кам’янецького району, а й Брестської
області. Тут спеціалізуються на виробництві молока, вирощуванні цукрових
буряків, зерна, озимого рапсу, гібридних сортів кукурудзи. Територія ВАТ розкинулася
з краю в край майже на півсотні кілометрів.
Ми побували у серці господарства –
машинно-тракторному парку – парку сучасних тракторів, комбайнів, сівалок,
культиваторів. Щоправда, техніки на подвір’ї було мало, вся на полях: тут обробляють 14 тис. га
землі. На стоянці біля МТП – кілька десятків автомобілів: механізатори приїхали
на своїх, перейшли на трактори і відправилися на поля.
- Зараз йде обмолот кукурудзи, - розповідає
Михайло Страпко. – Водії працюють світловий день. Ми організовуємо дворазове
харчування: обід і вечерю. Спеціалістів у господарстві вистачає. За останні 10
років для них побудовано 106 будинків.
Треба завжди йти в ногу з часом і не соромитися навчатися – життєве кредо
керівника. Тому він, отримавши фах агронома у Білоруській сільськогосподарській
академії, продовжив навчання у Брестському державному технічному університеті
за спеціальністю «менеджер», проходив курси в Ізраїлі.
ВАТ «Біловезьке»
Відкрите акціонерне товариство «Біловезьке» - однин з провідних
республіканських виробників м’ясопродукції, що забезпечує потреби внутрішнього
ринку (третю частину свинини, яку здає Берестейщина республіці, постачає
м’ясокомбінат господарства), а також під торговою маркою «Бел-Морис» здійснює
експорт у Росію та інші країни СНД.
Біля витоків підприємства стояв
радгосп-комбінат (1983 р.), у 80-90–их роках
відбулося укрупнення за рахунок комбікормового заводу, цеху по
виробництву яловичини, молочнотоварних підприємств. А в останні десятиліття до
ВАТ були приєднані збиткові колгоспи, які стали самостійними підрозділами ВАТ і
займаються рослинництвом, відгодівлею великої рогатої худоби, молочнотоварним
виробництвом. У кожному такому підрозділі є свій машинно-тракторний парк, куди
щорічно в’їжджають нові автомобілі і трактори як імпортні, так і вітчизняні,
оновлюється обладнання для технічного обслуговування, діагностики й ремонту
техніки.
За 30 років діяльності підприємство
реалізувало більше 300 000 тонн свинини. Сьогодні тут утримується 108 тис.
голів свиней, за зміну м’ясопереробний цех виготовляє до 17 тонн м’ясних і
ковбасних виробів, а комбікормовий завод виробляє 200 тонн комбікорму за добу.
Процвітаюче підприємство очолює
генеральний директор, колишній міністр сільського господарства, а нині член
Ради Республіки Національних зборів РБ, заслужений працівник сільського господарства,
орденоносець Юрій Мороз.
Щоб убезпечити подібні підприємства від
африканської чуми свиней, міністерство сільського господарства прийняло
постанову, згідно з якою у радіусі 5-ти кілометрів від м’ясокомбінату селянам,
фермерам та індивідуальним підприємцям заборонено тримати свиней.
До речі, не менш вражаючим від рівня
господарювання є рівень побуту працівників «Біловезького». Акуратні європейські
котеджі, відмінні дороги, всюди квіткові клумби. А місцевий Будинок культури
вражає прекрасними вітражами й картинами білоруських художників.
Олена Хомич, голова сільвиконкому,
розповіла, що із 2,5 тисяч населення агромістечка 50% білоруси, 40% - українці,
а 10% - росіяни, поляки, німці, татари. Національної проблеми не існує, спільна
праця об’єднує всіх.
«Усе таке, як у нас, - а живуть не так»
Ці слова не раз доводилося чути у Білорусі
від наших сільських голів.
Слава про «білоруське диво» давно
розлетілися по світу, але, як кажуть, краще
один раз побачити, ніж десять почути. І Маневицькій, і Кам’янецький
райони сільські. Але у Білорусі відбувається значне інвестування сільського
господарства, працюють закони, підтримується вітчизняний виробник, земля
державна (в оренду може здаватися максимум три гектари, але якщо вони
заростатимуть бур’яном – договір розірвуть). В Україні ж допомога селу здебільш
здійснюється на словах і на папері.
Паралелей для порівняння можна проводити
багато, але більшість з них не на нашу користь.
Для сільських голів Маневиччини ця поїздка
була не лише пізнавальною, а й
повчальною. Бо не все залежить від держави, багато у нашому повсякденні
залежить від нас самих. Це та ж чистота вулиць, благоустрій населених пунктів,
допомога у задоволенні щоденних потреб немічних, старих. До слова, особлива
увага приділяється в Білорусі ветеранам Великої Вітчизняної війни, навіть їхні
могили завжди(!) у бездоганному стані. І про це найперше має дбати сільська
влада.
Під час зустрічі маневичан із головами
сільвиконкомів Кам’янеччини була обумовлена площина подальшої співпраці між
конкретними сільськими радами, що у найближчому часі підкріпиться офіційними
документами.
І ще один момент, про який не можна не
сказати. Білоруси не переписують свою історію, вони нею гордяться, вони її
шанують. А екскурсія до Брестської фортеці засвідчила, що й нам болить наша
історія. Тож йдімо у майбутнє, не обрубуючи свого коріння. 
| 
