Невелике поліське село Карасин, у якому нині мешканців трохи більше шести сотень, розташоване в мальовничій місцевості і має багатовікову історію. Вперше про Карасин згадується у четвертому томі «Архіву князів Сангушків», датованому 8 липня 1536 року, згідно з яким село перейшло Федору Сангушку від попереднього власника Петра Баєвського. Назва ж села ймовірно походить від червоного дикого карася, який розмножувався у місцевих водоймах.
Дістатися із райцентру до села доволі просто автобусами, які часто курсують трасою Маневичі-Любешів. У Карасині, де розмістилась сільська рада, також діють школа І-ІІ ступенів, Карасинське лісництво Маневицького держлісгоспу, ФАП, дорожня дільниця Маневицької ДЕД, клуб, бібліотека, чотири приватні магазини, ларьок і кафе-бар. Духовні потреби сельчани справляють у Свято-Михайлівському храмі, збудованому у 1691 році, та молитовному будинку ХВЄ.
Про Карасин, про те, що зроблено у селі останнім часом розповів сільський голова Віктор Савчук (на знімку), який втретє поспіль отримав мандат довіри місцевої громади.
- У 2010 році наша сільрада завдяки виграному у Всеукраїнському конкурсі проекту змогла провести освітлення центральної вулиці села, зробити поточний ремонт дороги на кладовище, збудувати паркан, покласти бруківку, провести внутрішні будівельні роботи в місцевому храмі, - говорить Віктор Сергійович. - В 2014 році проведено освітлення ще на двох вулицях та встановлено 27 світлоточок.
Оскільки у селі є чимало дітей, а дитсадка та місця, де б дітлахи могли побавитись не має, сільський голова вирішив порадувати малечу і восени 2014 року власноруч змайстрував дитячий майданчик (на знімку) поблизу сільського клубу. Тут тобі різноманітні гойдалки і розмальований будиночок, та чимало інших розваг. У цій добрій справі не залишилися осторонь місцеві лісівники на чолі із лісничим Володимиром Ремінським, які надали деревину, та підприємці, що допомогли із фарбою. Тож нині у вихідні та святкові дні тут досить людно і весело. Та, напевно, хорошими справами прославитись не можна, оскільки після відкриття майданчику по селу побігли чутки, що буцімто сільському голові хтось дав кошти на купівлю майданчика, а він вирішив на цьому зекономити, сам зробив майданчик, а гроші поклав собі у кишеню. Тож про такі нісенітниці Віктор Сергійович розповідав мені без особливого настрою.
Як і в кожному селі, в Карасині теж сутужно із працевлаштуванням. Окремі сельчани зайняті у лісництві. До речі, у свій час тут працював і нинішній директор Маневицького держлісгоспу Володимир Радіон, який представляє інтереси мешканців села у Маневицькій райраді. Частина чоловічого населення працює на шести приватних пилорамах, із яких лише одна зареєстрована офіційно. Декілька чоловік задіяні в Черемському природному заповіднику, розміщеному на території сільради. До десятка карасинців трудяться на торфобрикетному заводі «Сойне» в Прилісному. До речі, торфозавод є найбільшим наповнювачем бюджету сільської ради, адже сплачує чималі кошти за оренду 71 га площ під видобуток торфу в урочищі «Дучин» та 182 га землі в урочищі «Сетнелюк» за Замостям, куди торфобрикетчики повернулися повторно із-за нестачі нових територій. Також сільський бюджет поповнюється за рахунок акцизного податку від алкогольної та тютюнової продукції та від сплати «лісового податку» лісгоспами.
Те, що у селі розміщена дорожня дільниця (керівник Валентин Мельник), де працюють шестеро місцевих працівників, відображається у задовільному стані доріг. В селі дві асфальтовані дороги, одна із яких (Маневичі – Любешів) проходить через все село і ділить його навпіл, ще одна шосейка веде до Замостя. Всі інші ґрунтові періодично замощуються та підсипаються піском.
Оскільки колишній радгосп «Городоцький» та його правонаступник КСП «Нива» канули в літа і на землях карасинців більше немає ніяких сільгосппідприємств, більшість сельчан працюють у власних господарствах, виживаючи хто як може. На сьогодні поголів’я ВРХ становить близько 160 голів, яке поступово зменшується. На полях в основному вирощують картоплю та кормовий буряк. Для обробітку землі, якої карасинці мають доволі, використовують більше 30 тракторів, в основному Т-25, 2 зернозбиральні комбайни, з десяток молотарок до тракторів, а також інший допоміжний реманент, такий як косарки, копачки та саджалки тощо.
Декілька років тому Карасинська сільрада в рамках українсько-американського проекту щодо безкоштовної приватизації земельних ділянок повністю розбила площі та виготовила державні акти на землю. І хоча земля повністю розпайована, проте досі не винесена в натурі. Запитаєте, чому не винесена? Сільський голова пояснює це тим, що земель сельчанам в принципі вистачає, окрім того вони бояться уведення ймовірних податків, які можуть запровадити на землю. Тому більшість державних актів до цих пір лежать в сільській раді.
Теплична справа в окремих селах району діло вже звичне, а от у Карасині ця справа нова. Нею у цьому році зайнялась багатодітна родина Леоніда та Катерини Мельників, які мають десять дітей. Ідея зайнятися цим доволі прибутковим бізнесом прийшла від знайомих із Чорнижа, коли пан Леонід разом із сином Олександром та чорнижівець Олександр Сокол зі своїм сином приїхали на зустріч військовослужбовців у Ковелі. Там сини колишніх військовослужбовців познайомились і почали ділитися, хто чим займається. Уже невдовзі на власному обійсті Мельників у Карасині за порадами та допомогою чорнижівців почала виростати чимала теплиця.
- Мій Сашко розпитав з чого потрібно починати будівництво, їздив дивитися на теплиці у Чорниж, - розповідає Леонід Олександрович. – Потім постійно переписувався через Інтернет. Збудувати теплицю справа не одного дня. Спочатку біля будинку розвалили стару клуню, потім заготовили матеріал і врешті-решт спорудили теплицю на вісім сотих.
До роботи у новій сімейній справі долучаються батьки та всі старші діти. Якщо буде добрий результат,
будуть займатися далі, принаймні, старатимуться, щоб усе вийшло, адже сім’я не маленька та й економічна ситуація в країні не легка.
Не обділена місцевість навколо Карасина грибами та ягодами. У сезон всі незайняті карасинці від малого до старого поспішають у ліс. Б’є рекорди із збирання усіляких грибів, а особливо лисичок місцевий парубок Анатолій Халик. Взагалі цей 25-річний чоловік дуже обдарована особистість, одна лише біда – від народження глухонімий. Анатолій закінчив спеціалізовану школу у Володимир-Волинському, де навчився гарно малювати, освоїв різьбу по дереву.
На час мого візиту у село Анатолій подався у справах до Ковеля. Але його батьки із задоволенням показали кімнату, в якій мешкає і яку облаштував на свій смак. Тут і проведений косметичний ремонт з пластиковим вікном, і шафа-купе, гарне ліжко, комп’ютер. Все це мав змогу зробити та придбати за ті ж здані лисички.
- З хати по гриби може вийти і о 4-ій ранку, лише спитає, як у мене здоров’я, бо маю певні проблеми, і гайда до лісу, - говорить Ольга Захарівна. - Робить й усю роботу по господарству, особливо любить садити гарбузи, яких вистачає ще й на весну. А ще майструє усілякі дива, як-то паперові Ейфелеву вежу та піраміду у людський зріст, вирізає вироби з дерева, скульптури із снігу. Малює багато портретів своїх знайомих та друзів.
Мати з батьком так і не навчилися мови глухонімих, тож намагаються ситуативно показати щось жестами, або ж пишуть йому те, що хочуть сказати, на папірцях. Батьки дуже хочуть, щоб оженився, адже вже далеко не молоді і переживають, аби не лишився один.
По селу налічується до десятка новозбудованих будинків, які з’явилися протягом 2-3 років. Лише в минулому році молодим сім’ям було виділено чотири земельні ділянки. Для забудови сельчани в основному викупляють старі будинки і на їхньому місці будують нові. Після закінчення І півріччя сільська рада планує за власні кошти зробити документацію на розробку детального плану забудови на 7 гектарів.
Чимало карасинців є вірянами Свято-Михайлівського храму (настоятель Микола Калуш), збудованому ще в 1691 році, за переказами старожилів, на кошти однієї багатої бездітної поміщиці, яка жила в той час в селі. Близько ста чоловік відвідують церкву ХВЄ (пресвітер Михайло Ковальчук).
Тілесні рани та усілякі хвороби сельчан лікує молода медичка, уродженка Камінь-Каширського району Олена Купріянчик. Після закінчення Луцького медичного коледжу вона працює в селі лише рік, але разом із молодшою медичною сестрою Лідією Шипелик робить усе необхідне, аби хворі отримували належну увагу та лікування. Не так давно у ФАПі за сприяння народного депутата Ігоря Єремеєва замінили п’ять металопластикових вікон та двері. Є в достатній кількості ліків для надання першої невідкладної допомоги. Щоправда, у ФАПі не працюють ні холодильник, ні паровий інгалятор, який красується на самому видному місці.
Карасин давно потребує будівництва нової школи. За словами її директора Григорія Ніщика це питання підіймалося не раз та результату поки що ніякого немає. Школа має два навчальні приміщення. Перше збудоване в 1939 році на чотири класи, яке у 1953 році добудували із окремим входом. Друге приміщення із 1973 року і нині потребує заміни покрівлі. У свій час школа була семирічною, після добудови стала середньою політехнічною, а після 11 випусків, останній з яких був у 1978 році, знову стала восьмирічною, а потім дев’ятирічною. Нині тут навчається 128 учнів, з яких 106 учнів із Карасина. Разом із директором Григорієм Ніщиком у педагогічному процесі зайняті 20 педагогів.
- Коли приходить зима, думаємо як не мерзнути, - говорить директор. - Опалення в нас вистачає, але нагріти грубками старі дерев’яні приміщення 1939 року важко. Незручність полягає ще й у тому, що потрібно заходити в три різні приміщення, аби попасти до дітей в навчальні класи. І якщо учні можуть посидіти в класах, вчителі повинні йти то в один корпус, то в другий, та обов’язково вдягати верхній одяг. У цегляному приміщенні восени у двох класах поміняли вікна, то там стало трохи тепліше. З приходом зими у двох класах дерев’яного корпусу вікна мусимо забивати клейонкою. Так і навчаємось. Також не маємо санітарних кімнат, актового та спортивного залів.
За культурне життя у Карасині відповідає Людмила Гречко, яка працює завклубом вже десять років. То ж є де і потанцювати, і зібратися з нагоди урочистих подій.
– Останнім часом клуб відвідують або старшокласники, або ті, кому за 30 років, - говорить Людмила Дем’янівна. – У великі свята запрошуємо естрадних виконавців, тоді і людей значно більше приходить. Проводяться різноманітні заходи, в тому числі релігійного характеру, за участю відвідувачів недільної школи Свято-Михайлівського храму, а також прихожан ХВЄ. Є у клубі необхідна апаратура для проведення заходів, діють літературний та театральний гуртки, із старших жінок організований хор.
Активна Людмила Дем’янівна і в спорті, вже п’ять років представляє сільську раду і район на змаганнях із жіночого армреслінгу. Жінка впевнено вигравала і районні змагання, і обласні, хоча спочатку не вірила у свої сили. Сини також пішли стопами матері: старший Олександр став кандидатом у майстри спорту з важкої атлетики, а менший Леонід навчається в Луцькому культосвітньому училищі. Найменша дочка поки школярка.
Стало рідним село для маневичанки Людмили Дем’янович, яка вийшла у Карасин заміж, та з 2003 року працює в сільській бібліотеці, яка розмістилась в одній із кімнат сільської ради. Приміщення хоч і невелике, але охайне. Бібліотечний фонд складає 7095 примірників книг, є окремі періодичні видання та діє дитячий природничий клуб «Зелена планета».
У селі є свої визначні місця. Неподалік сільської ради знаходиться пам’ятка архітектури місцевого значення - вітровий млин 1920 року, який, на жаль, не працює. Ближче до траси розміщений пам’ятник полеглим односельчанам у роки Другої світової війни. Віднедавна тут же встановлено пам’ятний знак героям Небесної Сотні, який виготовив сільський голова. Є у селі свої чоловіки-герої, які стали на захист України. Нині удома, після поранення в руку, перебуває Сергій Борисовець, а також Олександр Пашук. Продовжують виконувати почесну місію захисту Батьківщини Андрій Балашов, Богдан Пашук, Юрій Кабак, Михайло Шишик та Костянтин Савчук.
Усі вони, а також всі мешканці Карасина мріють про те, аби якнайшвидше закінчилися військові дії на території України і настав довгоочікуваний мир. Адже всім нам потрібно багато працювати, щоб зробити свою країну дійсно заможною і незалежною.
|
