У кожного села своє обличчя. Із часом воно змінюється. Але залишається незмінним любов жителів до рідної землі. Тому так зачаровує і манить не лише корінних мешканців, але й гостей, село Копилля, що веде свій родовід із ХІІІ століття.
Перша згадка про село датується 1507 роком. Приваблювали ці місця і польських королів, і татарські орди, що брали в полон найгарніших дівчат, бо ж слава про вроду українок котилася далеко по світі. Непокірним, «червоним», називали його польські жандарми. Під час Першої світової війни тут проходила лінія фронту. Тому жителі були евакуйовані у глибину України, а частина до Австрії. Одні раділи життю за кордоном, деякі там доживали віку, а декотрі повернулися у рідні краї і своєю кропіткою працею відбудовували напівзруйноване село.
Копилля розкинулося на березі р. Стир за 25 км від районного центру. Тут проживає близько 800 чоловік. Інфраструктура розвинена на досить високому рівні: функціонує Будинок культури, бібліотека, ФАП, НВК «ЗОШ І-ІІ ст.. c. Копилля - ДНЗ», відділення поштового зв’язку, чотири торгівельних заклади, храм, фермерське господарство «Тиша», дільниця управління водного господарства, дільниця філії «Облавтодор», приватна фірма «Техніка», що займається видобутком піску із піщаних кар’єрів, ТзОВ «Баффало», яке спеціалізується на розведенні ВРХ м’ясної породи.
Із довірою відносяться жителі Копилля до сільського голови Костянтина Давидюка, адже знають, що людина він надійна і обіцянок своїх дотримується.
- Я вдячний долі за згуртовану сільську громаду, односельчан, які вірили і вірять мені, за справжніх друзів, котрі впродовж життя мене ніколи не зраджували, - щиро говорить сільський голова. – Якщо нам і вдається тримати високу планку, першість серед сільських рад району, то лише завдяки спільній праці, бо ж один в полі не воїн.
З гордістю і повагою відкликається Костянтин Степанович про дружній колектив сільради: секретаря Тетяну Шрамко, головного бухгалтера Тамару Парфенюк, спеціаліста-землевпорядника Василя Марчука, бухгалтера-касира Розалію Самолюк, соціального фахівця від центру соціальних служб для сімї, молоді та спорту Івана Фурманчука, соціальних робітників Надію Іщук та Лесю Ляшук. Всі вони віддано працюють на благо своєї Батьківщини.
До відданих патріотів рідного села належить і найстаріший його житель 93-річний Улян Лаврентієв. У його батьків було 9 синів, шість з яких активно захищали рідну Батьківщину у 1941-1945 рр. Улян – організатор місцевого підпілля та партизанського руху, партизан-розвідник. І сьогодні з болем у серці він спостерігає за подіями, що розгортаються на Україні, бо ще й досі у його пам’яті оті страшні сторінки війни. Тоді теж стояла квітуча весна. І люди воювали не за політичні цінності, а за свій дім, вишневий садок біля нього. І за свою родину.
– Наші люди працьовиті, ніхто не сидить без діла, - супроводжуючи мене селом, розповідає сільський голова. - Молодь навчається, а більшість людей працездатного віку трудяться на підприємствах чи установах, або ж їздять на заробітки. Літні люди працюють на присадибних ділянках, тримають худобу. У нас чимало заможних людей. Є такі господарі, що мають по два трактори на подвір’ї.
І справді, чутки про те, що молоді в селі немає чим зайнятися, розвіялися вщент. Майстер на всі руки Віталій Шрамко власноруч конструює сонячні колектори, які дозволяють гріти воду за допомогою сонця. Тренінги Віталій проводить і за межами України. Він конструктор проекту «Увімкни сонце – живи комфортно», що реалізується в Україні та Грузії за підтримки ГО "Екоклуб" і здійснюється за фінансової підтримки Європейського союзу. Уже понад два роки сонячний колектор працює у садибі батьків Віталія.
– Коли встановили, то сусіди приходили, дивувалися, що з цього може щось путнє вийти, – говорить Віталій Шрамко. – Тепер багато хто з них має на меті й собі такий колектор встановити. Адже він може працювати як влітку, так і взимку. Навіть при мінус 30 градусів.
Відтепер Віталій Шрамко навчає усіх бажаючих виготовляти такі колектори, а якщо людина захоче – може й сам виготовити колектор на замовлення.
Федора Юзінкевича знають у селі, як найкращого пасічника. Саме до нього за справжнім лікувальним медом сходяться люди з усього села. Колись, йдучи до бджіл, пан Федір ладен був одягнути кожуха, тепер може працювати з ними голіруч. Сьогодні пасіка пана Федора, де він відпочиває душею, складається з 22 вуликів. Проживає сам, діти розлетілися по світу, а дружини немає вже 11 років. Тридцять років пропрацював Федір Михайлович директором Будинку культури, викладав у школі фізичну культуру і трудове навчання, брав активну участь у будівництві місцевого Свято-Петро-Павлівського храму, якого будували усім селом.
Проблем у сільського голови вистачає, недарма кажуть, що кожен день має свої турботи, лишень встигай їх розв’язувати. Його хвилює доля села і кожної родини.
– Найважче для сільського голови - це брак фінансів, - говорить Костянтин Давидюк. - Маєш зробити багато різних робіт, а грошей на це нема, бо сільська рада – на дотації районного бюджету. Постійно відчуваю підтримку громади. Без неї я ніхто…
Розповів Костянтин Степанович про основні плани на майбутнє та нагальні проблеми, що турбують усіх жителів села. На меті зробити село чистим. Один раз в рік проводиться сільська толока по упорядкуванню території населеного пункту, за рахунок коштів сільської ради проводиться грейдерування доріг. На жаль, немає прямого сполучення Грузятин-Копилля, про яке так мріють місцеві жителі. Важливою проблемою є й окислення грунтів.
– Роблю все по мірі можливості. Намагаюся працювати за принципом: «Хто звернувся до мене чи в сільську раду, має йти звідти задоволеним», - говорить сільський голова. – Та буває так, що часом людина прийде, плаче, просить, а крім слова поради не можу нічим допомогти.
Від проблем переходимо до здобутків. Про успіхи та досягнення НВК «ЗОШ І-ІІ ст.. -ДНЗ» говорилося чимало. Ще б пак, адже працюють тут люди по-справжньому залюблені у свою справу, навчаються ті, хто прагне і хоче отримати знання задля світлого майбутнього. Очолює педагогічний колектив мудра наставниця і для вчителів, і для школярів Світлана Давидюк. За рейтинговим оцінюванням шкіл цей навчальний заклад впродовж десяти років посідає першість. Пишається храм науки такими учнями як Тетяна Поторась, Оксана Танцюра, Вікторія Тівоненко, Юлія Шидловська, які неодноразово займали призові місця у різноманітних літературних конкурсах та тематичних олімпіадах. Діють художні гуртки, які розвивають кругозір та світогляд учнів: «Умілі руки», «Живе слово», «Джерельце». Але не обходиться і без проблем. І найболючіша з них це та, що діти із спортивного залу змушені бігти до основного корпусу школи через коридор, що є проблематично особливо у зимову пору, коли на вулиці мінусова температура, а учні повертаються із занять фізкультури розігріті і відразу потрапляють у холодне приміщення. Є вже проект на добудову переходу, однак затримка за фінансуванням.
При школі діє дошкільний навчальний заклад. Людмила Лотвін на посаді заступника директора з дошкільного виховання працює два роки. До того вона сім років вела початкове навчання у Копиллівській ЗОШ. І нині вже й не уявляє свого життя деінде.
- Чи може бути щось краще, ніж дивитися в допитливі дитячі очі, довірливо тримати в своїх руках тендітну дитячу долоньку? Бути причетною до цього, впливати на розвиток і виховання дітей – це є сенсом мого життя і моєю роботою, - говорить пані Людмила.
У садочку виховується 45 діток короткотривалої та різновікової груп. Два вихователі Людмила Козак та Тетяна Мосюк створюють для малечі світ краси, казки, музики та творчості.
Чарівний світ книг відкриває для своїх читачів завбібліотекою Наталія Демчук, яка в даній галузі працює вже тридцять років. Крім того, вона збирає матеріали про історію села, починаючи із сивої давнини, виступає ведучою на різноманітних заходах та тематичних вечорах, пише сценарії.
Дбає про поінформованість населення начальник відділення поштового зв’язку Тетяна Поторась, яка з листами, посилками, повідомленнями передає людям і своє тепло та увагу. Духовно відроджує село настоятель Свято-Петро-Павлівського храму отець Роман. Збагачує культурну спадщину Копилля директор Будинку культури Віктор Ляшук. До спільної справи розвитку територіальної громади долучаються і підприємці Олена Мосюк, Іван Романюк, Григорій Лемещук.
Трудиться на благо людей і завідуюча ФАПом Жанна Шрамко. Йдуть до неї люди не лише за рецептом на ліки, а й за підтримкою. Як говорить Жанна Олексіївна: "Справжній медик має бути таким, щоб навіть просто поговоривши з ним, хворий став почуватися краще". Ці слова підкріплені 27-річним досвідом, який пані Жанна накопичувала крок за кроком, день за днем.
- Часом на прийомі у нас буває до 20 людей, - розповідає Жанна Шрамко. – До обіду потрібно встигнути поставити крапельниці вісьмом хворим. Здебільшого звертаються з сердечними захворюваннями та проблемами опорно-рухового апарату. Один раз в місяць приїжджає сімейний лікар. Одній важко справлятися з такою кількістю людей, тому завдячую підтримці молодшої сестри Надії Лопосі.
Є в селі і цілі династії працівників лісової галузі. Анатолій Поторась – майстер лісу ДП «Поліський». Досвід перейняв від свого батька. Продовжив родинну справу і брат Володимир – лісничий Граддівського лісництва Колківського ДЛГ. Професіоналізм та майстерність, принциповість та порядність – ті риси, завдяки яким вони здобули заслужений авторитет та повагу серед своїх колег. Від батька до сина впродовж десятиріч успадковувалася в їхній сім’ї любов до лісу, без якої неможливо гідно долати випробування цієї нелегкої професії.
– Я дуже люблю свою роботу, людей. І якщо мені важко, то цього ніхто не відчуває, - завершуючи екскурс селом говорить Костянтин Давидюк. - І у сім’ї цього не покажеш. Живу своєю роботою і намагаюсь допомогти іншим жити краще. Моя надійна опора – депутати сільської ради та громада. У нас активні, дієві, працьовиті депутати та просто небайдужі громадяни, які хочуть щось зробити для села, повні творчих задумів та ідей, щоразу дають слушні пропозиції. Це Володимир Шрамко, Володимир Мосюк, Володимир Поторась, Анатолій Поторась, Микола Місюра, Анатолій Мельник, Тетяна Куць, Григорій Лопоха, Григорій Лотвін, Григорій Конічук. Можливо, хтось не повірить і засумнівається у щирості моїх слів, але завжди ставлюся до людей з особливою любов’ю, а вони віддячують мені сторицею.
Стомлене сонце потихеньку ховалося за обрій, м’яко виблискуючи на банях Свято-Петро-Павлівського храму. Благословенний тихий вечір завмер на порозі. І дивлячись, як височіють у небі хрести, мені пригадались рядки Тараса Шевченка: Цвітуть сади, біліють хати, А на горі стоять палати, неначе диво. А кругом Широколистії тополі, А там і ліс, і ліс, і поле, І сині гори над Дніпром, Сам Бог витає над селом.
|
