Перша історична згадка про Серхів датується 1570 роком. Поселення виникло серед соснового лісу, серед хів (хвої), а тому і отримала назву Середхів, яка згодом спростилася у Серхів. До 1965 року село належало до Володимирецького району Рівненської області, а згодом, за вимогою жителів Серхова, оскільки Маневичі знаходилися значно ближче, було передано Маневицькому району.
У відрядження до Серхова їхав уперше. Рейсовий мікроавтобус, яким у це поліське село можна дістатися три рази на день, спочатку неквапливо прямував більш-менш задовільною шосейною дорогою до Прилісного, потім із суцільними ямами - до Галузії, а до Серхова дорога взагалі змінювалась на щебеневу. У мене вже було промайнула думка, що після 40-хвилинного подолання 25 кілометрів далеко не європейського шляху на мене чекає зустріч із таким же занедбаним селом. Та лишень ступив на центральну вулицю села, був приємно вражений: на мене дивились гарно вибілені із майстерно викрашеними вікнами типово поліські хати, а де-не-де красувались зовсім новенькі будівлі, обнесені добротними парканами.
Нині Серхів утворює однойменну сільську раду, де у 163 дворах проживає 543 жителі. В центрі села розмістилися усі важливі об’єкти інфраструктури, які покликані забезпечувати сприятливі умови для проживання. Це – сільська рада, бібліотека, ФАП, відділення зв’язку, Будинок дозвілля, школа І-ІІ ступенів.
У Серхівській сільській раді працюють 5 працівників. Із серпня 2013 року сільський голова Петро Гузар припинив свої повноваження, які нині виконує Валентина Войтко, у якої за плечима 21-річний стаж роботи на посаді секретаря сільської ради. Тож саме вона стала моїм гідом й надала основну інформацію про трудові будні серхівців. Обирати ж нового сільського голову сельчани будуть одночасно із Президентом України.
- На відміну від багатьох населених пунктів району, в яких останнім часом зменшується кількість жителів, наше село розвивається, - говорить Валентина Володимирівна. - Активно ведеться житлове будівництво. Вже збудована чимала кількість добротних будинків, більше десятка забудовників готують документацію на початок будівельних робіт. У селі практично немає хат-пусток через те, що відразу знаходяться охочі й купують навіть старі будинки за доволі високою ціною. По центральній вулиці Довжиця встановлено 12 світлоточок, планується провести освітлення по вулиці Береза (до десяти світлоточок).
На сільських вулицях не помітив ані сміття, ані ям та бездоріжжя. Видно, що робота у цьому напрямку проводилась. А взагалі мені дуже сподобалися рівненькі, правильної форми вулиці Серхова. У багатьох обійстях викопані ставки, позаяк природної водойми на території села немає. Щоправда, за селом є чудова місцина з озером, що дістали назву Паніна гора та Паніне озеро.
За належним порядком у селі слідкує дільничний інспектор міліції Олег Савчук. З особистих питань приймає громадян щосереди, але за потребою з’являється в будь-який час. Як зазначила Валентина Войтко, надто проблемних людей чи то безпробудних п’яниць, які могли б негативно впливати на криміногенну ситуацію у селі, немає, як немає і злісних точок з продажу самогону.
На території села знаходяться три магазини, з яких один споживчого товариства «Сільпо». В них можна придбати все необхідне для столу, а також окремі товари промислового ряду. До того ж вони розміщені у різних частинах села, що зручно для людей. Окремі товари можна купити щочетверга на місцевому невеличкому базарі, який розміщується на центральній вулиці. Ні кафе, ні барів у селі немає. У цьому є свої незручності, для прикладу, немає де справляти обрядові події.
Відсутній у селі і дитячий садок, хоча потреба в такому дошкільному закладі вже є. Минулого року у селі народилося 3 дитини, а цьогоріч вже 2 малюки, загалом в селі нараховується 47 дітей дошкільного віку.
Окрім чотирьох приватних пилорам, у селі більше ніде працевлаштуватись. ДП «Волиньторф» орендує 65 га земель сільської ради під видобуток торфу, ще 25 га у процесі розробки. Підприємство - основний наповнювач бюджету сільської ради, показник виконання якого в минулому році склав 109%. Чималі кошти сільська рада отримує і від заготівлі дикоростучих рослин. Особливо багато в тутешніх болотах зимової ягоди. З цього, в основному, і живуть місцеві мешканці. Молоді чоловіки також їдуть на заробітки як будівельники, а жінки на збір полуниці та малини у сусідню Польщу.
У господарствах Серхова зареєстровано близько 20 одиниць тракторної техніки. Здебільшого це китайські мінітрактори, які все більше заміняють коней. Власних комбайнів у селі поки що немає, тож запрошують господарів із Лишнівки. В основному селяни вирощують картоплю, до речі, непогано вона родить на рекультивованих полях після видобутку торфу. Її здають на гроші або обмінюють на зерно, олію та інше. Окремі господарі працюють у теплицях. У підсобних господарствах села утримується 168 корів, молоко яких здають на Рожищенський сирзавод, чимало баранів та іншої живності.
Колгоспні землі не розпайовані, а в сільській раді відсутній землевпорядник. Нещодавно вдруге подано оголошено конкурс щодо заміщення цієї посади.
Ліси, які раніше перебували у Серхівському лісництві колишнього ДП КСЛ «Маневичіліс», нині належать Маневицькому держлісгоспу. У штаті лісництва, яке очолює депутат районної ради Віктор Снітко, п’ять працівників, із яких один серхівець. Цілісний майновий комплекс по переробці деревини колишнього ДП КСЛ «Маневичіліс» був розпайований та виставлений на продаж. Нині його викупляє місцевий житель Володимир Гузар.
Місцева бібліотека-філія розмістилася у сільській раді, оскільки приміщення, де вона знаходилася разом із ФАПом раніше, перебуває в аварійному стані – впала стеля. Як розповіла бібліотекар Наталія Ящик, заклад має 415 користувачів, з яких 100 дітей. Останнє поповнення літератури було в кінці минулого року у розмірі 110 примірників, придбаних за бюджетні кошти.
- В нас періодично проводяться заплановані заходи та конкурси для учнів школи, - розповідає пані Наталія. - В січні цього року до 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка проводилась вікторина «На сторожі коло їх поставлю слово», де серед 5-9 класів восьмикласниця Катерина Музичук посіла 2 місце в районі, а третьокласниця Олена Юхімчук (1-4 класи) зайняла 1 місце й представляла Маневицький район в області, де також стала призером.
За словами пані Наталії, заклад потребує більше літератури для юнацтва. Немає в бібліотеці і Інтернету. Для роботи Наталія Андріївна використовує власний комп’ютер та копіювальну техніку сільської ради.
Поштове відділення також розміщене в приміщенні сільської ради. Тут керує молода працівниця Олена Степасюк.
Серхівську ЗОШ І-ІІ ступеня, яку очолює досвідчений педагог Наталія Паламар, має давню історію. Перше її приміщення було збудоване ще в далекому 1933 році, друге - за радянських часів у 1972 році, і третє – у 1990 році, а в 1993 році була добудована шкільна їдальня на 36 посадочних місць.
- На сьогоднішній день 18 учителів навчають 79 учнів, - розповідає Наталія Ананівна. - Протягом п’яти наступних років їхня чисельність буде трішки збільшуватись, хоча теперішня кількість учнів все одно майже утричі менша від колишньої. Радує активність батьків з якими спільно вирішуємо окремі питання.
Серед основних проблем освітнього закладу - відсутність спортивного та актового залу. Проблематичним для дітей, які після дев’яти класів пішли навчатися у школу с. Прилісне, є плата за проїзд, яку раніше компенсувала держава. При нинішній заборгованості перевізники категорично відмовилися здійснювати такі перевозки. Наразі питання може вирішитись під час сесії районної ради.
Торік сільська рада розпочала виготовляти проект на будівництво нового ФАПу. Та чи стане можливим таке будівництво у цьому році за теперішніх умов, Валентина Войтко не знає. На час мого перебування виконував обов’язки завідуючого ФАПом Володимир Мельник із Галузії, але з початку квітня у село мала прибути нова завідуюча із В.Ведмежки, для якої вже підготували будинок неподалік місця роботи. Два рази на місяць до Серхова приїздить сімейний лікар Анатолій Приходько.
Великий і просторий сільський Будинок дозвілля давно повинен був стати офіційним центром проводження вільного часу молоді. І хоча його будівництво розпочато ще у 2005 році, він досі не введений в експлуатацію, оскільки згідно із кошторисом будівлю необхідно обложити цеглою. І хоча усе необхідне для цього є, нині діє постанова Кабміну, яка унеможливлює проведення таких будівельних робіт. Однак, не зважаючи на вищесказане, заклад функціонує. В ньому проводяться певні заходи загальношкільного характеру. Очолює заклад Василь Назарук, який працює у сфері культури із 1977 року. Тут діє невеликий вокальний фольклорний колектив, є вся необхідна світлова та музична апаратура для проведення вечорів відпочинку. Позаторік в приміщенні вперше було проведено День села, яке припадає на Покрову. Тут же неподалік розташований пам’ятник загиблим односельчанам у роки Великої Вітчизняної війни, біля якого щорічно до Дня Перемоги проводяться святкові заходи.
Вагомим фактором, який говорить, що село житиме, є велика кількість у селі багатодітних сімей. А оскільки в нашій державі соціальні виплати на досить хорошому рівні, то і виховувати велику кількість дітей стало значно легше. Хоча в жодному разі не потрібно говорити, що таким чином хтось заробляє гроші. Таке можуть сказати лише ті, хто не має дітей, і не знає як такі «заробітки» даються. Тож із задоволенням поспілкувався з подружжям Киричиків, які у цьому плані в селі рекордсмени, оскільки мають тринадцятьох дітей.
Аркадій Миколайович і Людмила Андріївна проживали у багатодітних родинах, у пана Аркадія у сім’ї було семеро дітей, в пані Людмили – п’ятеро.
Прийшовши з армії, Аркадій Киричик працевлаштувався у радгоспі «Галузійський» трактористом. Нині працює технічним працівником у сільській раді. Чимало корисного зробив тут своїми умілими руками. Дружина спочатку була підмінною дояркою, а потім пішла в декрет, в якому перебуває по сьогоднішній день.
- За професією я тракторист, - говорить життєлюбний чоловік, - а решту усього вмію потрохи. Варю метал, стругаю, тешу та інше.
За розпорядженням Президента України Віктора Ющенка родина Киричиків у 2008 році отримала президентську допомогу на побудову житла будматеріалами на суму 42 тис. грн. Збудувати будівлю допомогли брати по вірі - християни віри євангельської. Все інше, окрім плитки, штукатурки та клеєння шпалер, господар робив сам. У добротному двоповерховому будинку шість спальних кімнат, на власноруч змайстрованому деревообробному верстаті сам зробив для них ліжка, разом із родичем виготовили сходи.
Нині 22-річна дочка Іванна заміжня та має двох діток, проживає в Любешівському районі. На 2 роки менша дочка кухар-кондитер Богдана підвищує кваліфікацію, 18-річна Валентина навчається в Луцьку на кравця-закрійника, а ще менший Роман – у Любешові опановує спеціальність маляр-муляр-штукатур. Оксана, Аня, Ілля, Сюзанна, Назар, Олеся і Артем – навчаються у школі з 1 по 10 клас, а Давид та Діана – дошкільнята.
Маючи суттєву підтримку від держави, родина також старається не сидіти склавши руки. Усі гуртом ходять по чорниці, журавлину, малину, ожину та гриби. На полях, які обробляють власним трактором, вирощують городину, утримують дві корови, декілька овечок. Одним словом живуть дружно, допомагаючи один одному.
Більшість жителів села відвідують Свято-Покровський храм УПЦ МП, де богослужіння проводить його настоятель Василь Попович. Під час мого візиту на територію храму о. Василь разом із бригадою з Луцька саме працювали на спорудженням нового паркану.
- Храм помаленьку будувався на пожертви сельчан своїми силами і офіційно був відкритий у 1994 році, - розповідає Василь Попович. – В храмі і влітку, і взимку не жарко. Був момент, щоб провести водяне опалення, але ним не скористались. Хоча я не прихильник тепла у храмі, адже тут люди повинні молитися, а не спати, - жартує священик. - Будова та художнє оформлення іконостасу, вкритого поталлю, - заслуга майстра-іконописця Ярослава Жупанюка із Луцька. Всі ікони в храмі писані. Нині будуємо кам’яний паркан, оскільки старий дерев’яний почав валитися. Помаленьку, крок за кроком, щось замінюємо та обновлюємо.
Незважаючи на те, що протоієрей Василь Попович одночасно має прихід і в Галузії, йому вистачає часу й на інші заняття. Він чудово розбирається в автомобілях та із задоволенням допомагає сельчанам у їхньому ремонті. Разом із матушкою Оксаною, регентом церковного хору, народили і виховують трьох дітей.
Хоча представників віри євангельської у селі значно менше, проте в селі споруджено Дім Молитви християн віри євангельської, де проводяться релігійні зібрання пресвітером Степаном Каганом.
Кожне село пишається своїми сельчанами, які досягли певних висот у своєму житті. Є такі й у Серхові. Серед них - помічник народного депутата України Володимир Зіньков, письменник Микола Гаврилюк (його батько, 1927 року народження ще тримає корову), заслужений лікар України, лікар-хірург вищої кваліфікаційної категорії Луцької міської клінічної лікарні Феодосій Романюк, директор фітолабораторії ДУ «Волинська обласна фітолабораторія» Євгенія Лихач, депутат районної ради Анатолій Музичук та власник райцентрівського магазину "Сатурн» Анатолій Назарук.
Хотілося б, аби нова українська влада звернула максимальну увагу на проблеми українських сіл, більшість яких сьогодні, на жаль, перебувають у занепаді. Якщо якесь село і живе сьогодні більш-менш достойно, то це виключно заслуга самих людей, які вміють і звикли сумлінно працювати на землі.
|
