Статті
Меню сайту
Форма входу
Рубрики
Привітання до свят [15]
Святкуємо [79]
Офіційно [408]
Вісті з державної адміністрації [50]
Районна рада інформує [49]
Управління Пенсійного фонду інформує [25]
Районний центр зайнятості інформує [30]
З прокуратури району [44]
Міліцейський кур'єр [48]
Соціальний захист [90]
Повідомлення з РАЕС [44]
Абетка здоров'я [59]
Материнка [125]
Криниченька [38]
Добрий господар [49]
Молодіжна палітра [50]
Спорт [105]
Люди рідного краю [200]
Село і Люди [29]
Інтерв'ю до ювілею [4]
З редакційної пошти [72]
Творчість наших читачів [75]
На суботній добривечір [124]
Оголошення та реклама [21]
Пошук
Наше опитування
Як Вам наш сайт?
Всього відповідей: 206
Погода
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вітаю Вас, novadoba · RSS 28.03.2024, 11:55

Головна » Статті » Село і Люди

Суботні роздуми: Карби на серці залишило літо

Ось і літо відійшло за небосхил. Літо втрачених надій і сподівань. Літо, коли вперше за багато десятиліть українцям замість моря бажалося миру. Літо незбагненних подій і незабутніх вражень.
Микола Солтис із Залізниці Любешівського району завітав до редакції з проханням: «Допоможіть потрапити на Схід, щоб воювати за Україну». Взимку чоловік був на київському Євромайдані, нині прийшов у військкомат добровольцем, а йому, згідно зчинним законодавством, відмовляють, бо в юності мав судимість. У прокуратурі теж порадили дотримуватись букви закону. «Я ж громадянин України. Мій обов’язок – стати на її захист. Судимість моя давно погашена», - не заспокоювався Микола Солтис.
У соцмережі ми знайшли контактний телефон батальйону «Айдар» у Житомирі. Звідти чоловікові пообіцяли посприяти. Микола, добравшись до Луцька, цілий день на автостанції чекав повторного дзвінка. Не дочекавшись, повернувся додому…
Для всіх, хто добре знає маневичанина Василя Чарового, він є зразком працьовитості, терпіння, безкорисливості. Такої безмежної доброти людину важко уявити міліціонером, але саме цій професії Василь Петрович віддав 24 років. Минулоріч 31 грудня йому виповнилося 55 років. Найбільшою втіхою чоловіка, який три роки тому втратив дружину, був онук Тарасик. Але коли до війська призвали молодшого сина Романа, батько, ні хвилини не роздумуючи, записався добровольцем. Як не відмовляли його рідні, він (можливо, вперше в житті) проявив категоричність: «Піду! Треба ж комусь воювати». Сьогодні Роман і Василь Чарові знаходяться на Яворівському полігоні: син – старший навідник, батько водій БМП.
Останньої неділі літа відразу після інформаційно-аналітичного випуску «ТСН» на «1+1», де військовий кореспондент Андрій Цаплієнко розповідав ведучій програми Аллі Мазур і глядачам каналу про загарбницькі плани Путіна щодо України, де, крім цього, було достатньо жахіть про події на Донбасі, демонструвався фільм «Москва сльозам не вірить». Важко віднайти слова, щоб передати почуття. Погоджуюсь, що фільм цікавий, на ньому виховувалось декілька поколінь радянських людей. Але як нам сьогодні сприймати цю назву?! До того ж маємо виховувати нове покоління на нашій українській кінопродукції. Невже у кінофондах загубилися фільми Юрія Іллєнка, Кіри Маратової, Сергія Лозниці, Романа Балаяна? А де наші незабутні Олександр Довженко і Сергій Параджанов?..
І ще одне, що щоденно виводить з рівноваги, - це плітки. Чого тільки не на придумують обивателі! Але коли живих починають видавати за мертвих і мусують це заледве не з радістю, стає моторошно. Люди, схаменіться!
«Землю, що чутками повниться, ворогові завжди легко захопити, варто лише чутку погану пустити». Не знаю, кому належать ці слова, але я з ними повністю згідна. А ви?
Категорія: Село і Люди | Додав: novadoba (30.09.2014) | Автор: Алла БУБНЮК
Переглядів: 537 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Copyright "Новадоба"" © 2013
Зробити безкоштовний сайт з uCoz