З давніх-давен у Вовчицьку жили лісоруби і хлібороби. Там, де розташоване село нині, у далекому минулому брали початок непрохідні болота, а навкруги росли дрімучі ліси. В них водилось звірини видимо-невидимо, а найбільше - вовків. Звідси й пішла назва села. Перша писемна згадка про село датується 1798 роком. На той час в селі було лише 37 дворів.
Сьогодні у Вовчицьку, найменшому із сіл Костюхнівської сільської ради, проживає 329 жителів. Добиратися із райцентру до села доволі зручно. Можна їхати трасою Ковель-Київ, а потім через Гуту Лісівську та Лісове, або лісовою дорогою, яка менш комфортна, але вдвічі коротша. Можна також дістатися поїздом до залізничної станції «Польська гора» і далі пройти пішки декілька кілометрів. Проте, здебільшого, мешканці Вовчицька користуються автобусним маршрутом Колодії-Кузнецовськ. Він вигідний і зручний, оскільки пільговики їдуть у ньому безкоштовно. Ті, кому потрібно дістатися туди і назад якомога швидше, можуть впоратися за лічені години.
У селі діють загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, ФАП, клуб, Вовчицьке лісництво, молитовний будинок ХВЄ і Свято-Георгієвський храм, який зустрічає гостей на початку села, працюють два приватних магазини і бар.
Костюхнівський сільський голова Володимир Онофрійчук
- Вовчицьке лісництво у свій час було найбільшим не тільки в районі, а і в області, і складало 7734 га, - розповідає Костюхнівський сільський голова та колишній лісівник зі стажем Володимир Онофрійчук. – Відповідно, в лісництві працювала велика кількість сельчан. Раніше навіть жартували, якщо в сім’ї народжувався хлопчик, йому відразу одягали шапку лісника.
Сьогодні лісництво очолює Сергій Ковш і працюють у ньому 18 чоловік. Допомагає лісництво сільській раді пожежною технікою, оскільки іноді трапляються пожежі на торф’яниках. Щоправда, біля Вовчицька таких пожеж не виникає, більшість біля Костюхнівки, Колодій та Підцаревич. Лісівники забезпечують дровами соціально вразливі категорії населення.
Роботою місцевого сільського клубу опікується директор Тамара Гошко, яка працює на півставки. Тут традиційно проходять урочистості та концерти до Дня села та інших свят, сільські дискотеки. І якщо влітку молоді більше за рахунок приїжджих гостей та студентів, то взимку значно менше. Для проведення вечорів відпочинку наявна звукова та світлова апаратура, хоча замість програвача, який відсутній, використовують мобільні телефони. Заклад потребує ремонтних робіт, заміни вікон, дверей, придбання стільців та відновлення водяного опалення.
Частину приміщення сільського клубу використовує місцева школа. У невеличкому фойє проходять уроки фізкультури, в одній із кімнат облаштовано навчальний клас, а у колишній кіноапаратній розмістилась їдальня – роздатковий пункт. Саме ж одноповерхове приміщення школи знаходиться неподалік. Тут із 29 вересня порядкує молода директриса Людмила Ярошик.
Директор школи Людмила Ярошик
- В нашій школі навчається лише 35 учнів. Першого класу немає із-за відсутності дітей, навчання проходить в одну зміну, - розповідає Людмила Василівна. - Педагогічний колектив нараховує 18 молодих педагогів, з яких майже всі нетутешні. Кожна школа пишається своїми кращими учнями, у нас теж є ким гордитися. Це Катерина Шаткун, яка бере участь у різноманітних конкурсах (сама пише вірші і співає). Також неодноразово представляли школу на районних конкурсах Ірина Павлік та Юрій Колбун. Аліна Колбун і Ольга Приходько беруть участь у спортивних змаганнях. На творчих конкурсах школу представляє юний художник Михайло Митюк.
Першочерговою потребою освітнього закладу, як стає зрозуміло із вище описаного, є її добудова. Немає ні Інтернету, ні комп’ютерного класу (із п’яти наявних комп’ютерів справний лише один). Також у школі, а загалом і у всьому селі відсутній водогін, при тому, що якість води далеко не найкраща.
Переступаючи поріг школи, Людмила Ярошик полишає думки про роботу і переключається на домашні турботи, позаяк її брат Анатолій Чилій, який мобілізований 28 серпня, залучений до АТО у складі 1-го батальйону територіальної оборони Волині і перебуває поблизу м. Дебальцево. Людмила Василівна розповіла, що її брат телефонує через день, часто питає, що нового у селі. Якщо не виходить вчасно на зв’язок, і вона, і батьки неймовірно хвилюються.
Бронежилет і каску Анатолій отримав в армії, зимовий одяг йому передав директор Костюхнівської ЗОШ Василь Давидюк. Батьки намагаються підтримати сина, передаючи через волонтерів продуктові посилки. Окрім Анатолія захищає українську землю ще один житель Вовчицька Андрій Секеда.
Завідуюча ФАПом Оксана Зінчук
Дбає про здоров’я сельчан костюхнівчанка Оксана Зінчук. Розпочала свій трудовий шлях медичка з декретного місця в рідному селі, потім трудилася медсестрою у військовому комісаріаті в Маневичах, згодом у ФАПі в Колодіях і з 2009 року працевлаштована у Вовчицьку, хоча й досі проживає у Костюхнівці. Допомагає у роботі санітарка Ольга Дерлюк.
- Часом ніч проходить спокійно, а буває і по три виклики, - розповідає Оксана Миколаївна. – Тож, аби дістатися до хворого у Вовчицьк (4-5 км), прошу чоловіка, щоб завіз автомобілем. І хоча він ще жодного разу не відмовляв, вирішила сама отримати посвідчення водія, щоб не задавати йому зайвого клопоту.
На обліку у ФАПі перебуває 98 дітей, із який троє дітей до року, п’ять вагітних, із яких дві до кінця року повинні народити. У Вовчицьку проживає 17 чоловік більше 80-ти років, серед яких найстарішими є однолітки 1922 року народження - Ганна Іллівна Дитюк та Уляна Вікторівна Максимчук. При ускладнених випадках хворих направляють до Маневич. Тут важливу роль відіграє лісова дорога, яка значно прискорює час доставки пацієнтів.
Ремонт у медзакладі робила ще сільська рада, грубку переробили минулого року, а цьогоріч від БФ «Волинська родина» отримали спонсорську допомогу у вигляді меблів. Також благодійники обіцяли згодом замінити вікна, двері.
Продавець магазину Мирослава Шаткун
Про торгову діяльність у селі розповіла підприємець Валентина Колбун, яка орендує приміщення магазину у Маневицької райспоживспілки: «Коли у 2003 році розпочали підприємницьку діяльність, дохід був досить непоганий. На даний час торгівля йде дуже погано, особливо зимою, тож ледь витягуємо. Грошей у людей немає, а за пенсію сильно не розженешся. Основне, що купують - це хліб та до хліба. А товар у постачальників дорожчає щотижня. Люди ж приходять обурені, вважаючи, що це ми накручуємо ціни».
Якщо продовжувати тему проблемних питань, то їх у селі ще чимало. Перша і найголовніша - регулювання чисельності диких тварин (свиней) - мене спочатку здивувала, та, як запевнив Володимир Онофрійчук, диких свиней розвелося стільки, що вони наносять суттєву шкоду полям місцевих жителів. А просто так застрелити «шкідника» не можна. Це питання підіймали не раз на сесіях та нарадах. Головний мисливець ДП «Маневицький лісгосп» Микола Корець із своїми працівниками декілька разів виїжджали, аби нормалізувати ситуацію, але нічого не змінилося. А тим часом свині практично підходять під села, а в Костюхнівці навіть у теплиці заходять. Самому сільському голові одного разу перейшла дорогу зграя із 14-ти здоровенних особин, які явно відчували себе як вдома.
Ще одна проблема виникла із паями. Після розпаду колгоспу ім. Лесі Українки місцеві землі пробували брати в оренду і обробляти окремі підприємці. Та нічого з цього не вийшло. Більшість пайовиків колгоспу, які отримали акти на землю, не звернулись для винесення паїв в натурі. Тож згодом окремі власники с/г техніки зробили самозахват облогуючих земель з метою її обробітку. Селяни, чиї паї захопили, почали скаржитися. В результаті нині окремим сельчанам вже винесли паї в натурі, інші на черзі. На зборах, що відбулися із даного питання, вирішили дати можливість так званим «захоплювачам земель» завершити свою, хоч і не законну діяльність. Люди ж націлені якнайшвидше забирати паї в натурі. Хоча, як зазначає сільський голова, проблеми виникатимуть і в майбутньому, адже одним земля попаде в кращих місцях, іншим в гірших.
- Багато людей звертаються за оформленням спадщини та питають, коли вже сільська рада буде її оформляти, - продовжує розмову сільський голова. - І хоча закон вже є, але в дію ще не вступив. А доручити сьогодні цю роботу секретарям, які не знають, що робити, теж не діло. Хоча всі сільські жителі чекають це нововведення, щоб не їздити в райцентр і не стояти в чергах.
Проблема працевлаштування актуальна і для Вовчицька. Тут в основному живуть із підсобних господарств, є кілька теплиць. Поголів’я корів постійно зменшується, наразі налічується близько 50 голів. Молоко здають на підприємство м. Рожище, хоча багато сельчан реалізують свою продукцію на ринку Маневич. Добрі заробітки в сезон збір ягід та грибів, тоді в селі не побачиш ні малого, ні старого. Молодь села їздить на заробітки, окремі сельчани працевлаштовані у Кузнецовську.
Оскільки ніяких перспектив у селі немає, молоді мешканці Вовчицька прагнуть шукати кращі шляхи деінде. Нових житлових масивів немає, 6-7 забудовників будуються на місці старих будинків.
Катерина Григорівна та Анатолій Євдокимович Приходьки
Таку собі вимушену добудову будинку розпочала багатодітна родина Анатолія та Катерини Приходьків, які мають дванадцятьох дітей. Старшому сину 31 рік, а найменшій дочці лише 9. Катерина Григорівна у свій час працювала санітаркою в Маневицькій ЦРЛ, потім трохи в лісництві, а Анатолій Євдокимович віддав 22 роки свого життя лісовій справі. Ніколи вони не думали-не гадали, що матимуть стільки дітей. З радістю приймали все те, що давав Бог.
– Це зараз є сучасна побутова техніка, а колись треба було вручну випрати, прибрати, але дякувати Богу допомагала мати Улита, що жила через дорогу, - говорить багатодітна мама. – Жодного разу не ходила до людей позичати, як не було скрутно, проте ніколи діти не були голодні і гірше одягнені чим інші. Діти піднялися - стало легше. Весь час жили в маленькій хатці, але сини стали заробляти й вирішили добудувати будинок.
Анатолій та Сергій їздять на заробітки у Москву, Олег приробляє у Челябінську, Валентина та Оксана вчителюють у В. Ведмежці та Козлиничах, Антоніна працювала у «поляка» на заготівлі ягід та грибів у Маневичах, інші відвідують школу.
Є в сім’ї свої проблеми - син Михайло має інвалідність (лівобічна клишоногість) і перебуває вдома. Хоча без діла не сидить і допомагає батькові і по будівництву і по господарству. Окрім того, дуже любить футбол, і разом із сільською командою їздить по всьому району. Ніколи не пропускає жодного футбольного матчу і в Костюхнівці. Зі сторони матері найбільша увага найменшій Насті. Хазяйнують з нею, коли всі старші діти роз’їжджаються. Велика родина має і велике господарство, тримають дві корови та коня, обробляють чимало землі. Та, гадаю, невдовзі родина ставатиме ще більшою, як тільки діти почнуть одружуватися, адже до цих пір ніхто не ступав на весільний рушничок.
Незважаючи на усі перипетії нашого сьогодення, мешканці Вовчицька щодня тяжко працюють у своїх обійстях і продовжують радіти кожному прийдешньому дню з надією на краще життя. І грядущий Святвечір – найкращий час для того, щоб за святковим столом зібратися усім родинам і попросити у Бога усього доброго для своєї родини, для рідних і друзів, для всієї України. І покращення обов’язково настануть, адже ми, українці, маємо достатньо і сил, і розуму для того, щоб подолати усі труднощі і увійти в європейську сім’ю повноправними її членами.
|
