21 листопада моє рідне село Градиськ святкувало престольний празник. Багато людей зібралось того дня в місцевому храмі, збудованому ще в ХVІІ ст. настоятелем якого є о. Михайло. Він, до речі, цього дня святкував і день народження. Хоч сам не місцевий (доїжджає із Рівненської області), але всі його поважають і шанують. Цього ж дня в селі відбулося вінчання: долі об’єднали Роман і Ольга Горайчуки.
На свято завітали до нас із концертом працівники культури, організатором якого був наш соловейко Василь Дарчук. І старші, і молодші жителі села поспішали послухати відому «Сотню», Людмилу Семенюк, Миколу Ясюка, місцевих виконавців. Всі дуже дякували за концерт, запрошували частіше навідуватись в село.
Чимало хорошого можна розповісти про людей, які живуть у Градиську. Серед них вчителька – пенсіонерка Єва Іванівна Романюк, яка виховала трьох чудових синів, а своїм учням прищепила любов до рідної землі.
Ніна Іванівна Ясюк завжди зустріне вас привітним словом. Її син Микола працював директором школи, нині голова Троянівської сільради. Він завжди радує своїми піснями на концертах, тож і до нас на свято приїжджав, аби подарувати своїм землякам гарну пісню. Не один десяток років Володимир Тихонович Мусійчук, присвятив школі. Не можна не згадати Ніну Хомич, Корнійчуків В.Т. та А.І., Шуміка А.І., Ремарука Ф.О.
Чимало проживає у нас пенсіонерів, яким по 70-80 і більше років. Вони трудяться по господарству, влітку вирушають в ліс по гриби і ягоди, аби допомогли дітям і онукам. Усі вони тяжко працювали, пережили війну, а зараз кажуть добре жити, але вже здоров’я підводить, та головне – аби не було війни.
Чимало градищуків працюють на Рівненській АЕС. Багато молоді змушені їздити на заробітки, здебільш у білорусію, бо ж в селі немає роботи. Дехто працює на приватній пилорамі. Поспішає донести в кожну хату кореспонденцію наша поштарка Наталія Савонік (Карпук). Вона перейняла естафету від мами Ганни Олександрівни, яка теж працювала листоношею.
Нікому не відмовляє у медичній допомозі завідуючий ФАПом Олег Сопронюк, допоможе і порадою, і добрим словом. Його дружина Наталя працює в Градиську, у своїй рідній школі, а також викладає англійську мову діткам у Новій Руді. Молодь села працює в лісництві, яке очолює Василь Федоров. Дівчата і хлопці люблять відпочивати біля липи, яка росте біля лісництва. Зустрічались під її кроною і їхні батьки, бабусі з дідусями, адже цьому дереву близько двохсот років.
Є така приказка: поки живі наші батьки – доти живуть і радіють діти. В село, особливо влітку, приїжджають діти, внуки, правнуки градищуків із різних міст України, Росії. Їх приваблює теж сільське життя, ліси з грибами та чорницями. Збираючи дари природи можна заробити і купити необхідне до школи, бабусям і дідусям допомогти в городі, попасти корів.
Добре знані в маневичах уродженці Градиська Ковальчук В.І., Андрій Линдюк, Анатолій Неродик, Валентина Мізюк, Людмила Шишковська-Савонік та інші. В місцевій школі працюють Валентина Остапчук, Людмила Линдюк, Людмила Вацик, Світлана Бідун та інші.
Звичайно, є в селі і проблеми. І сільському голові, і депутатам треба подумати як вирішити питання освітлення. Бо ж в Новій Руді є вуличне освітлення, тож хоч би один ліхтар горів і на вулиці Градиська. Й про автобусне сполучення слід подбати, щоб заїхати в село і повернутися на роботу вчасно. Та й в Троянівку до амбулаторії якось треба добратися. Скільки ж можна на велосипеди сподіватися? Треба щоб депутати більше цікавились своїм селом. Нашим чиновникам слід подумати і про автобус з Городка на Градиськ, бо ж дорогу проклали.
А ще в селі є великі ставки, і лісгоспні, і приватні. Організовано і любительський вилов риби, сюди приїжджають з Луцька, Ковеля, Маневич, сусідніх сіл.
Проте можливості покупатись в літку немає, бо воду спустять, дітям немає де відпочити. Якби знайшовся такий меценат, щоб допоміг вирішити ці проблеми, як от в Городку, де і стадіон, і дитячий майданчик допомігли зробити.
Пам’ятаю, мій дід Павло Йовик весною в кожне озерце навколо села заносив по відру мальків, щоб було де рибалити. Бо думав про людей, аби їм краще жилось.
Є в селі багато майстринь, які чудово вишивають, зимою ставлять верстати в будинки і тчуть рушники, килими. Це Вавронія Горайчук, Христина Данилюк, Ганна Ясюк, Марина Вавдійчик, Анастасія Павлівна Остапчук, Анастасія Антонівна Остапчук свою майстерність передали своїм дітям та онукам. А тепер вони взялися за в’язання теплих шкарпеток для солдат-воїнів АТО, аби внести свій невеличкий вклад у встановленні миру.
|
