Декілька років тому за ініціативи уряду була прийнята постанова, яка давала можливість усім громадянам України безкоштовно приватизувати власну земельну ділянку.
Хочу розповісти про те, як ці події стосувались мого дідуся, який проживає у Карасині. Петру Олексійовичу Мельнику 93 роки, він є найстарішим жителем цього села, більше того, учасником війни. Якось гостюючи , почали говорити про цю постанову. Дідусь переконував нас, що в нього є цей акт, адже до нього приходив землевпорядник, вони написали заяву з проханням безкоштовно приватизувати землю. Його запевнили, що цього досить: заяву зареєструють самі , а дідові вручать уже готового акта.
Проте, коли передивились теку з документами, ніякого акта не знайшли. На днях звернулась до Карасинського сільського голови Віктора Савчука. Той теж переконував (посилаючись на пам’ять), що акт повинен бути, адже жителям вулиці, на якій проживає наш дідусь, усім зробили.
Найцікавіше чекало пізніше, коли прийшов землевпорядник Віктор Шилак. Мої мама і дідусь неодноразово запитували у нього про акт, і завжди отримували ствердну відповідь. Мовляв, десь є, точно є. На моє прохання у сільраді переглянули списки тих, кому приватизували землю безкоштовно, в них імені нашого дідуся не знайшлось. Пан Віктор навіть передзвонив у райцентр. Теж нічого. Запитавши про причину , отримала банальну відповідь – бо він не звертався. Тоді до мого обурення додалась ще й цікавість - чи ж була заява мого дідуся? Коли із сільським головою Віктором Савчуком переглянули чималий стос заяв, виявилось, що вона таки є.
Звісно, мене зацікавило, чому одним виробили акти, а іншим ні, адже, наскільки я знаю, обмежень у кількості не було. І якими були критерії відбору, так би мовити, щасливчиків, бо такими виявились майже усі сусіди мого діда. По логіці, людина, яка пройшла чималу життєву дорогу, є учасником війни обов’язково повинна була б потрапити до цього списку. Так ні, бачте він не звертався! А хіба не є оця запилена заява тим самим зверненням? Чи можливо, майже столітній дід повинен особисто оббивати пороги кілька разів, щоб отримати статус того, «хто звертається»?
Здавалося б, нічого трагічного не трапилось, можна пізніше приватизувати землю. Але нині це вартуватиме близько однієї тисячі гривень ( майже місячна пенсія!). А ще врахувати ті інстанції, куди треба буде звернутись за підписами та висновками… Це 93-річному пенсіонеру не під силу. Я більш чим переконана, що собі землевпорядник зробив цього акта безкоштовно, як і належить, бо він сам проживає на одній вулиці з дідом.
Таких старожилів, як мій дідусь, залишилось в селі не так уже й багато, а в декого навіть достатньої освіти немає, щоб самостійно блукати коридорами бюрократії. Тож напевно, першими в списку повинні бути саме вони, кому дійсно потрібна кваліфікована професійна допомога.
Тож про що тут іде мова: про професійну недбалість, чи, можливо, халатність (бо прозвучала також фраза «може я забув»), чи про відсутність моральної відповідальності перед старим і глухим дідом, який того дивись відійде у Вічніть? А, можливо, про все разом?
Звісно, акт ми виробимо. Але постає питання: чому така людина займає відповідну посаду, коли допускає халатність, недбалість та ще й моральну бідність.
І, як-то мовиться, постскриптум. Коли до звернулась у порекомендованої карасинським землевпорядником Віктором Шилаком проектної організації, щоб платно приватизувати землю, почула приголомшливу новину. Працівник приватної фірми сказав, що в селі вони йшли по вулиці з хати в хату ,і де землевпорядник показував, там і робили проекти!!! Значить проминули обійстя мого діда навмисно, чи як?
|
