Статті
Меню сайту
Форма входу
Рубрики
Привітання до свят [15]
Святкуємо [79]
Офіційно [408]
Вісті з державної адміністрації [50]
Районна рада інформує [49]
Управління Пенсійного фонду інформує [25]
Районний центр зайнятості інформує [30]
З прокуратури району [44]
Міліцейський кур'єр [48]
Соціальний захист [90]
Повідомлення з РАЕС [44]
Абетка здоров'я [59]
Материнка [125]
Криниченька [38]
Добрий господар [49]
Молодіжна палітра [50]
Спорт [105]
Люди рідного краю [200]
Село і Люди [29]
Інтерв'ю до ювілею [4]
З редакційної пошти [72]
Творчість наших читачів [75]
На суботній добривечір [124]
Оголошення та реклама [21]
Пошук
Наше опитування
Як Вам наш сайт?
Всього відповідей: 206
Погода
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вітаю Вас, novadoba · RSS 08.05.2024, 01:34

Головна » Статті » Соціальний захист

Чорнобиль не має минулого часу


Серед тих, хто ціною власного здоров’я та життя рятував людей від некерованого «мирного атома»під час Чорнобильської катастрофи, був і маневичанин Василь Степанович Клімчук. Все життя пропрацював він у шляхово-будівельному управління №51, освоїв усю наявну там техніку. Відправляючись ліквідувати наслідки аварії на ЧАЕС у червні 1986 року, добре розумів страшну небезпеку.
- Військову службу я проходив у батальйоні хімічної розвідки, брав участь у навчаннях, - розповідає Василь Степанович. – Тож був інформований і про ядерну небезпеку. Звичайно, дружині про це ні пари з вуст, аби не хвилювати, в нас тоді трійко дітей підростали.
Представники усіх дорожніх управлінь брали участь у будівництві, розширенні доріг 30-кілометрової Чорнобильської зони. Їхньому Рівнешляхбуду дісталась ділянка дороги найближча до станції – всього у 800 метрах грізно височів смертельно небезпечний енергоблок. Серед засобів індивідуального захисту – респіратор «Лепесток», який ще називали «сніжинкою».
- Щоправда, більшість працювали в них лише перші дні, бо ж незручно, - щиро зізнається мій співрозмовник. – Звичайно, проводилась дезактивація після закінчення зміни, яка тривала 12-14 годин, наші спецівки знищувались – їх просто загортав екскаватор у викопану яму.
Василь Степанович трудився на пневмокатку, трамбував грунт. Підготовчі роботи проводили для розширення дороги до 24 метрів.
- Для того, аби зменшити радіаційні викиди, вертольоти закидали мішки з піском в «жерло реактора» четвертого енергоблоку. Нам добре було це видно, - вертається у минуле ліквідатор. – Саме тоді, діставши з нагрудних кишень «авторучки» - прилади, які вимірювали радіаційний фон, бачили, що рівень радіації підіймався у півтора раза. А ще спостерігали як літаки розганяли хмари, не даючи дощам випасти на землю.
Проживали спочатку в пришвартованому сухогрузі, згодом поселили до будинку відпочинку. На роботу добирались автобусом і нині перед очима стоїть картина покинутих сіл. У безмовній тиші до землі гнули віття фруктових дерев щедрі врожаї груш і яблук, рясно червоніли вишневі садки, паслися коні, яких господарі покинули напризволяще. А ще чомусь запам’яталось, що чи не біля кожної оселі походжали квочки із чималими виводками курчат. Ці картини минулого життя ніяк не вписувались у те страшне чорнобильське тогодення.
- Наша зміна мала тривати 30 днів, проте за 6 днів до закінчення наш автобус зупинили на пропускному пункті, - пригадує Василь Степанович. - Перевіряючі викликали двох маневичан, в тому числі і мене. Переглядаючи якісь папери, повідомили, що нас не повинні були залучати до ліквідації наслідків аварії, мовляв, «ви своє на місцях підхопили». Тож маємо повертатись додому. Коли після повернення перевіряв радіоактивне забруднення організму на апараті СІЧ, то цифра була вражаюча. Медики повідомили, що, скоріш за все, апарат цей несправний. Вже пізніше далося взнаки перебування в небезпечній зоні, насамперед, у гіпертонічній хворобі.
Пан Василь продовжував будувати дороги, як по області, так і по району, який для нього, уродженця Ковельщини, став рідним. А ще захищав інтереси ліквідаторів – чорнобильців їхнього ШБУ-51, очолюючи місцеву спілку «Союз Чорнобиль». 58 його колег свідомо йшли на смертельний ризик, аби найшвидше зменшити загрозу ядерної аварії. Великих пенсій вони не заробили, усі мають проблеми із здоров’ям, вже дехто відійшов у Вічність.
Цей відбиток чорнобильського лиха не минув і Василя Степановича, який теж має підірване здоров’я, та рук не опускає, на поміч приходять і рецепти народної медицини.
Все більше болять ноги, тож надійним засобом пересування стає старенький мотоцикл, ровесник Чорнобильської катастрофи. Восени «бетонкою», яку й прокладав, вирушає до добре знаних йому грибних місць. Милуючись зрізаним красенем-боровиком чи неповторною картиною осіннього лісу, не хочеться й думати, що майже три десятиліття тому найстрашніша в історії людства техногенна катастрофа могла зробити зоною відчуження не лише територію Чорнобиля.
Категорія: Соціальний захист | Додав: novadoba (28.04.2014) | Автор: Олена БИЧКОВА
Переглядів: 475 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Copyright "Новадоба"" © 2013
Зробити безкоштовний сайт з uCoz