Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Серед нотаріальних дій посвідчення заповітів займає особливе місце, оскільки виконання заповіту відбувається лише після смерті заповідача, що робить неможливим виправити неправильно посвідчений заповіт.
Статтею 1253 Цивільного кодексу України (далі ЦКУ) передбачена можливість на бажання заповідача посвідчити заповіт при свідках. Свідком може бути особа тільки з повною цивільною дієздатністю. Нотаріус, службова, посадова особа, що посвідчує заповіт, спадкоємці за заповітом, члени їх сім’ї та родичі, особи, що самі не здатні прочитати або підписати заповіт, свідками бути не можуть.
Заповідач вправі у будь-який час скасувати заповіт, змінити його або скласти новий. При цьому заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю, або у тій частині, в якій він йому суперечить. (ст. 1254 ЦКУ). Однак, якщо раніше складеним заповітом спадкодавець розпорядився лише частиною майна, а більш пізнім заповітом розподілив його другу частину, то такі заповіти після смерті заповідача будуть чинними обидва.
Згідно зі ст. 1251 ЦКУ, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування. Виняток складає тільки посвідчення секретного заповіту, посвідчення якого входить виключно до компетенції нотаріуса. При цьому заповіт, посвідчений посадовою, службовою особою, прирівнюється до нотаріально посвідченого.
При зверненні громадянина до нотаріальної контори, сільської, селищної рад для посвідчення заповіту при собі необхідно мати паспорт, довідку про присвоєння ідентифікаційного номера та в разі наявності - посвідчення громадянина, який потерпів внаслідок аварії на ЧАЕС.
|
