Революція гідності поєднала українців та поляків - Соціальний захист - Статті

Сім чоловіків з Маневицького та троє з Ковельського районів, які відстоювали інтереси України на Майдані, мали можливість пройти медичне обстеження у сусідній Польщі. У м. Лодзь вони перебували рівно тиждень, за який отримали масу незабутніх вражень не тільки про країну, але й про людей, яких по праву називають своїми братами. Побували там і прилісненці Володимир Шпак та Віталій Шпак. - Крім нас, покращити стан свого здоров’я та ознайомитися з сусідньою державою мали змогу наші односельці Мирослава Балай, Олександр Савчук, Сергій Ремінський, Микола Давидюк з Гораймівки та Іван Сергійчук з Маневич, - розповідає Володимир Степанович. - Звісно, матеріальна база й технічне оснащення тамтешньої медицини на порядок вищі від української. У спілкуванні з польськими медиками відчувалася гордість за українців. Мушу підкреслити, що все це завдяки Революції гідності, яка змінила на краще думку про українців. Тож для них справді було справою честі надавати тим, хто був на Майдані, медичну допомогу. Звісно, тут і дрібниці свідчать про великі переваги країни, котра у складі Євросоюзу. Хочеться, щоб і в нас було аналогічно. З цього приводу поляки нас підтримували, мовляв, і в Україні обов’язково все стане на свої місця, головне - захистити свої кордони від грізного зовнішнього ворога, якого маємо нині. Сім незабутніх днів активісти Майдану не лише проходили обстеження, а й ознайомлювалися із медичними закладами, освітніми установами, комплексами відпочинку, памятками архітектури. Супроводжували українських гостей Лодзький воєвода Іоланта Хелмінська, віце-маршалок Лодзького воєводства, кандидат до європарламенту Дорота Риль, керівник Лодзького воєводського управління Державної пожежної служби Республіки Польща генерал Анджей Вітовський. - Ми тут почувалися, наче в родинному колі, - долучається до розмови Віталій Шпак. - Виникало відчуття, що ти серед своїх. Думаю, світогляд поляків змінила хвиля Майдану. Це дало зрозуміти, що ми рідніші, ніж гадали доти. Зрештою, на генетичному рівні певної глибини поляки й українці - єдиний народ. Спілкувалися так: вони - польською, ми - українською, й чудово розуміли одне одного. З того, що ми побачили, дуже сподобалося свято школи, яке батьки організували для своїх дітей, і де ми брали участь у конкурсах нарівні з ними. Там зовсім інша структура освіти, учні на уроках поводять себе вільно, але ніхто не заважає вчителеві, і всі толерантні. У початківців в класі знаходиться чимало іграшок. Класи – як домашні кімнати. На стінах розвішані малюнки, які з кожним днем поповнюються новими «шедеврами». Взагалі поляки – патріотична нація, вони розуміють, що, крім них, для країни більше ніхто не зробить і тому покладають надію лише на власні сили. Вони бережуть славу своїх предків і організація урочистих заходів у них знаходиться на високому рівні. Відчув це, коли побував на відкритті пам’ятника генералу Станіславу Наленч-Коморницькому, який розбився в авіакатастрофі під Смоле́нськом 10 кві́тня 2010 року. Внаслідок трагедії загинув президент Польщі Лех Качинський, низка високопосадовців країни, громадських діячів та представників духовенства – 96 осіб. - Дуже сподобався круглий стіл зі студентами з України, де кожен міг задати те запитання, яке його цікавить, - долучається до розмови пан Володимир. – Ми розповідали їм про Батьківщину, вони про те, яким бачать майбутнє двох сусідніх країн. Побували у школах, які співпрацюють з навчальними закладами Маневицького району. Польські учителі цікаво проводять оцінювання знань у початкових класах. Замість оцінок - смужки різного кольору і довжини: чим довша смужка, тим кращий результат, відповідно і колір має значення. Та найбільше припав усім до душі комплекс відпочинку, що знаходиться на околиці міста, де можна було скупатися в термальних джерелах, відвідати кінну школу, музей, амфітеатр. Це перший термальний курорт у Польщі, який був відкритий у 2008 році. А щовечора, збираючись у студентському гуртожитку Лодзького політехнічного університету та обмінюючись враженнями, ми співали гімн України. Не могла не торкнутися наша розмова головної теми – революційних подій. Володимир Шпак на Майдані перебував близько місяця. Кожен проведений день відмічав хрестиком на календарі. Здебільшого на площі революції він знаходився лише вдень. Оскільки має проблему зі здоров’ям, на ніч приходив до доньки, яка живе поблизу Хрещатика. Вперше поїхав до столиці 24 листопада. Тоді ще трибун не було, політики виступали на імпровізованій сцені під стелою Незалежності, і люди свято у них вірили. Віталій здебільшого їздив на Майдан по вихідних, оскільки працює на торфобрикетному заводі інженером з охорони праці. - Взагалі Майдан можна поділити на три періоди, - аналізує Володимир Степанович. – Перший - патріотичний: жінки стояли зі святковими зачісками, вишуканим макіяжем та манікюром, чоловіки ходили з барсетками, тримаючи за руки дітей, які несли маленькі жовто-блакитні прапори. Стояли і внутрішні війська, чоловік 300. Це були молоді юнаки призовного віку. Я підійшов до них, запитав, чи є хтось з Волині. Помітив, як троє з них здригнулися. Зрозумів, що наші… Другий – формування сотень самооборони, створення палатного містечка. Третій період – боротьба на смерть. Зробити крок назад - означало померти як нація. І хоча за три місяці люди були фізично виснажені, але не зневірені. Мій знайомий із Івано-Франківська розповів, що його сусід, нещодавно повернувшись із заробіток із Чехії, частину заробленого віддав його сім`ї, щоб мали за що жити, доки він перебуватиме на Майдані. Страшне видовище відбувалося 20 лютого, коли проходили панахиди за загиблими. Плакав весь Майдан. Після кривавих подій люди чекали якихось конкретних дій від політиків. Коли в черговий раз депутати повертались із зали засідань Верховної Ради, Володимир Шпак чекав на них разом із журналістами та ще групою людей. - Так сталося, що я опинився пліч-о-пліч з Віталієм Кличком, сказав йому, що треба щось вирішувати, бо ситуація із надскладних, - продовжує пан Володимир. - Він зупинився, відверто глянув мені в очі і сказав: «А що робити?». Було зрозуміло, що політик знаходиться у відчаї. Хоче допомогти, а як - не знає. Відзначив Володимир Степанович, що на Майдані довкола було чимало волонтерок - дівчат студентського віку, які розносили гарячий чай та бутерброди. Не сиділи вдома чи в гуртожитках перед телевізорами, а допомагали, чим могли. Потрібно було бачити очі тих людей: в них стільки віри, болю і надії. Саме тому так запам’яталась йому жінка у старенькому, вицвілому пальто, яка, тримаючи у руках 50 гривень, шукала, кому їх можна було би віддати. Можливо, і останні... - Нам багато є що повчитися у поляків, зокрема, патріотизму, - говорить Володимир Шпак. – Приїхавши на народне віче в Маневичі, підходжу до двох молодиків, які у мікрофон кричать : «Слава Україні!». Кажу: «Від того, що ти тут кричиш, нічого не зміниться. Хочеш допомогти державі - їдь на Майдан. Там дуже необхідна чоловіча підтримка». Сьогодні в країні йде війна. Небесна сотня поповнюється все новими і новими Героями, які відходять у вічність на порозі життя. Правда, зостається надія, що зміни будуть не лише на Сході країни, але й у душі кожного з нас. І коли ми зможемо змінити, тоді ідеали Майдану збудуться.
1 2 3 4 5 Категорія: Соціальний захист \| Додав: novadoba (02.06.2014) \| Автор: Людмила ВЛАСЮК
Переглядів: 372 \| Рейтинг: 0.0/0

Всього коментарів: 0

Зробити безкоштовний сайт з uCoz