Вокальний гурт "Зорі"
Ситниця відсвяткувала 240-ліття першої писемної згадки про село, хоча історія цього населеного пункту має глибше коріння.
Сьогодні тут проживає понад 540 жителів, працює ФАП, поштове відділення, Будинок культури, декілька магазинів. Після трудового тижня поспішають селяни у храм Івана Богослова, щоб у щирій молитві разом з о.Богданом подякувати Господу за все, що мають.
Неподалік церкви знаходиться школа І-ІІ ступенів, яка складається із 4-ох корпусів, найстаріший зведений 1905 року.
Фразу, що школа є осередком освітньо-культурного життя на селі яскраво ілюструє саме приклад Ситниці. Тут працюють досвідчені, віддані своїй справі педагоги. З 1976 року очолює навчальний заклад Микола Власюк, за фахом історик, залюблений у рідний край, а ще невтомний активіст, учасник аматорського чоловічого вокального гурту «Зорі та народної самодіяльної хорової капели учителів району «Мелодія». Саме Микола Іванович разом з донькою Мирославою, учителем музики, та директором сільського БК Миколою Котельчуком стали головними організаторами й учасниками святкового дійства.
Захід розпочався із краєзнавчої конференції, під час якої педагоги висвітлили різні сторони життя Ситниці в історичному розрізі. Зворушливо розповіла про події воєнних часів на хуторі Грушвиця Ольга Гайдучик. На зв’язку історичної минувшини і сьогодення акцентував увагу слухачів директор Маневицького краєзнавчого музею Петро Хомич. Слова вітань звучали від Старосільського сільського голови Віктора Регешука.
На свято прибуло багато гостей, життя яких певним чином пов’язане із Ситницею.
Надія Федорівна Богайчук, жителька с. Промінь Луцького р-ну, далекого 1968 року розпочинала тут свій довгий учительський шлях. Цьогоріч приїхала на зустріч із випускниками, які 40 літ тому вирушили зі шкільного порога у широкий світ. Не відходила від бабусі юна панянка Ангелінка, якій усе було тут вдивовижу.
Подружжя Мельничуків із Луцька залишило в подарунок храму гаптований рушник, а директору школи - вишиванку.
Єфросинія Гайдучик
Завідуюча ФАПом Тетяна Бугайчук, зав. відділенням поштового зв'язку Світлана Горбач
Микола Власюк з дружиною, донькою та онуком
Серед присутніх привертала до себе увагу бабуся у вишитій сорочці, усміхнена, із запальними вогниками в очах. Єфросинії Гайдучик уже 82 роки, а її енергії, пам’яті можна лише позаздрити. Життя прожила непросте. Шестилітньою залишилася без матері, батько не повернувся з фронту. Чого тільки не доводилося робити, аби не вмерти з голоду, мати кусень хліба. Майже сорок років працювала у ланці. Разом із чоловіком Олексієм Миколайовичем, який теж працював у колгоспі, виростила трьох дітей. Останні двадцять років живе вдовою, проте не втрачає сили духу, дає собі раду, чекає в гості онуків та правнуків. Але що найбільше мене вразило у цій простій трудівниці - її українськість. Не можливо передати словами, з яким почуттям читала вона вірш Т.Шевченка, а потім ще невідомого мені автора. Єфросинія Ониськівна каже, що вірш цей пам’ятає з часів Великої Вітчизняної війни, коли у період існування Колківської Повстанської Республіки пішла до школи:
Я є українка, тому говорю сміло
Любіть свій народ – та велике діло…
Любити рідну землю, свій народ, цінувати мирне небо над головою - такими були провідні мотиви й концертних номерів, з якими виступили як місцеві аматори, так і запрошені, відомі у районі, вокалісти Леонід Марчук із Маневич та Ірина Волошко із Борович. А ще неабияк порадувало сельчан майстерне виконання інструментальних мелодій духовим оркестром РБК під орудою Володимира Гейка.
|
