До 70-річчя Маневицької районної газети. Від «Вільної праці» - до «Нової доби - Святкуємо - Статті

Маневицька районна газета свій день народження святкує 1 травня. Саме цього дня переможного 1945 року вийшли перші номери маневицької «Вільної праці» і колківського «Червоного села». Цікаво, що саме на вулиці 1 Травня у райцентрі проживає Марія Іванівна Савчук безпосередній творець учасник випуску першого номера «Вільної праці», яка до 1962 року працювала друкарем. Марії Іванівні вісімдесят дев’ять років. Вона має прекрасну, я б сказала, феноменальну пам'ять і про події сімдесятилітньої давності розповідає так, нібито все відбувалося вчора. - У друкарню редакції я потрапила завдяки сестриному чоловіку Трифону Ярошенку, - ділиться спогадами Марія Іванівна. – Саме йому перший секретар райкому партії С.Я. Лисенко доручив зайнятися організацією випуску газети. Найперша трудність, з якою стикнувся Трифон Мефодійович, - відсутність друкарнянських кадрів. Адже підготовлені до друку матеріали потрібно було скласти, зверстати і віддрукувати. Тому трьох дівчат – Варвару Мефанік із Городка, Настю Костевич із Повурська і Марину Савчук із Лишнівки - направили на півроку до Луцька оволодівати новими професіями. Для редакції й друкарні було виділено чотири кімнати. (Цей будинок зберігся й донині на вул. Шевченка під № 7). Розпочали з того, що всі поїхали до Луцька і неймовірними зусиллями доставили портативну машину і п’ять ящиків шрифту. Шрифт свинцевий, ящики майже не підйомні. Перехожі допомогли доправити ящики до залізничного вокзалу, звідти вантаж відправили на Ковель, а з Ковеля – з великими перипетіями до Маневич. Не легше доставлявся і папір. Перший відповідальний секретар «Вільної праці» Трифон Ярошенко, ознайомившись з азами журналістської науки, планував, макетував, писав. Перший номер газети готувався з безпосередньою допомогою і під керівництвом завідуючої відділом пропаганди і агітації райкому партії Катерини Кругляк, яка згодом стала редактором. Перший редактор - військовий кореспондент Марко Горобець – через тяжкі фронтові рани змушений був залишити роботу. Про що йшлося у першому першотравневому номері на дві шпальти? На чільному місця – повідомлення Радянського інформбюро про події на фронтах Великої Вітчизняної війни. Розповідалось і про трудові звершення маневичан, зокрема, про успішно проведену весняну сівбу. З Маневич на фронт були відправлені сільськогосподарські продукти, на відбудову Донбасу – ліс. Усе «технічне» озброєння працівників редакції тих днів складалось з блокнотів та авторучок, а почасти із звичайних олівців та саморобних зшитків замість записників. Про автотранспорт, про належну поліграфічну базу доводилось тільки мріяти. Такою ж далекою мрією видавались власні фотознімки на газетних сторінках. Не було навіть радіоприймача та друкарської машинки. Але маленька, форматом в один аркуш газета зуміла стати великим товаришем, порадником і помічником для своїх читачів. І коли перші номери випускалися виключно зусиллями самих газетярів, то вже невдовзі у «Вільної праці» з’явилися перші робітничо-селянські кореспонденти і позаштатні дописувачі із числа інтелігенції. Одними з перших дописувачів стали Семен Лаховський, Михайло Славінський, Андрій Миткалик, Євдокія Смійчик, Іван Вегера. У них не було газетярського досвіду, але віра в те, що друковане слово чекають з нетерпінням в кожному селі, допомагала переборювати труднощі, знаходити сили, щоб доносити до людей того часу правду, закличне слово партії. Не слід забувати, що районні газети створювалися як органи РК КП (б) У та районної Ради депутатів трудящих. Бо ж саме вождь світового пролетаріату дав їй визначення колективного пропагандиста, колективного агітатора і колективного організатора. Йшли роки. Змінювалося художньо-поліграфічне оформлення газети, помітно зростав жанровий і літературний рівень, змістовність, ширшала тематика. У грудні 1962 року внаслідок чергової адмінреформи у зв’язку з укрупненням сільських районів на території УРСР Маневицький і Колківський райони відійшли у склад Ківерцівського виробничого колгоспно-радгоспного управління. Три роки новини нашого краю висвітлювала газета «Ленінським шляхом», що виходила у Ківерцях. У 1965 році з відновленням Маневицького району в сучасних межах постало питання друкованого органу. 30 березня 1965 року до обов’язків редактора новоствореної газети «Зоря комунізму» приступив О.Бордаков. Уже в листопаді його змінив Григорій Стасюк, який очолював редакційний колектив до 1 серпня 1969 року. Кілька місяців обов’язки редактора виконував О.Є.Климюк. А з 17 лютого 1970 року розпочався період редакторської стабільності: понад чверть століття редакційний колектив очолював Степан Процюк. 21 вересня 1991 року «Зорю комунізму» було перейменовано у «Нову добу». Звертаючись до читачів, заступник редактора Іван Романик писав: «Назва ця найбільш співзвучна нинішній і майбутній ситуаціям. А щоб нова доба для України, для всіх вас, земляки-маневичани, була світлою, доброю, прихильною, ми, газетярі, прагнутимемо відстоювати зі сторінок «районки» позиції гуманізму, справедливості, громадської злагоди, уболіватимемо за відродження національної культури, робитимемо все, аби забезпечувати в краї політичну стабільність, його духовне й економічне піднесення». У буремні 90-і, коли зарплата обчислювалась мільйонами карбованців і нічого не вартувала, через скрутне фінансове становище у редакції було скасовано посади заступника редактора, завідуючого відділом листів та фотокореспондента. Таким чином закінчилося понад тридцятилітнє панування на сторінках «районки» світлин легендарного фотокора Микола Кобця. З другого півріччя 1996 року газета почала виходити раз у тиждень, в суботу (до цього виходила тричі – у вівторок, четвер і суботу). Починаючи з 1995 року, головний газетяр району не призначався згори, а обирався трудовим колективом. Першим обраним редактором стала Любов Машкерук. Після неї цю посаду займали Іван Романик, Олексій Веремчук. Останні шість років редакційне кермо в руках Олени Бичкової. Сьогодні у своїй роботі колектив редакції опирається на надійних, перевірених часом дописувачів – Василя Більчика, Анастасію Главацьку, Валентину Лисюк, Михайла Романіка, Миколу Борбича, Ганну Бабик, Надію Роденко, Наталію Степанюк і багатьох інших. Кажуть, газета живе один день. Однак, номер за номером збирається вона в томи і йде в історію, стає літописом наших справ. Нехай цей літопис не переривається.
1 2 3 4 5 Категорія: Святкуємо \| Додав: novadoba (03.03.2015) \| Автор: Алла БУБНЮК
Переглядів: 457 \| Рейтинг: 0.0/0

Всього коментарів: 0

Зробити безкоштовний сайт з uCoz