Щоб наша єдність не ламалася, щоб щастя в кожній хаті залишалося
Урочиста академія з нагоди 75-річчя утворення Маневицького району та 50-річчя його відновлення у сучасних межах відбулася у Маневицькому районному краєзнавчому музеї.
Зважаючи на нинішню політично-економічну ситуацію, захід проходив у скромній камерній обстановці. З особливостями розвитку району присутніх ознайомив історик-краєзнавець, директор ЗОШ І-ІІІ ст. №1 смт Маневичі Анатолій Артишук.
Маневицький район як адміністративно-територіальна одиниця почав формуватися з вересня 1939 року, коли на зміну панській Польщі на нашу землю прийшла радянська влада. Офіційною датою його створення вважається 17 січня 1940 року.
На території нинішнього району тоді існувало два райони із центрами у Маневичах і Колках. Села Галузія і Серхів належали Рівненській області. Проте до Маневицького району входило кулька населених пунктів Ковельщини.
Мирне життя було перерване війною. Вже на п’ятий день після її початку Маневичі захопили німці. Роки окупації краю позначені трагічними і героїчними сторінками. Масові розстріли населення, в першу чергу єврейської національності, спалені будинки, відправка молоді на примусові роботи в Німеччину, служба окремих громадян в окупантів, українсько-польська різня - в цих явищах проявився трагізм ситуації.
Та разом із тим багато наших земляків чинили належний опір ворогові, який вівся двома силами – радянськими партизанами й підпільниками, а також активістами українського національного руху. Якщо осередком першого була, в основному, північна частина району, то Колківська зона переважно тяжіла до національного руху. Відмінність між цими силами була не лише в ідейних переконаннях та кінцевій меті боротьби, але й в тактиці. Так, радянські партизани активно застосовували диверсії на залізниці, напади на німецько-поліцейські пости, тим самим провокуючи окупантів на жорстокі каральні акції щодо мирного населення. Українські повстанці займали більш вичікувальну позицію з метою збереження сил для майбутньої боротьби тепер вже із радянськими військами.
При цьому із наближенням фронту боротьба між ними ставала більш жорстокою, бо сили УПА і тих, хто її підтримував, ставали все більш впливовими. Сотні наших земляків загинули в цій боротьбі.
Визволення району від німецько-фашистських окупантів у лютому 1944 року супроводжувалось запеклими боями під час форсування річки Стир (особливо в районі Старого Чорторийська), важким бездоріжжям у зв’язку із тривалою відлигою. Вагому підтримку у наступальних діях регулярній радянській армії надавали партизани.
Для післявоєнного розвитку району характерні такі риси: організована боротьба УПА до 1952 року; завершення колективізації в 1948 році (35 колгоспів); завершення відбудови зруйнованих війною господарств в 1951 році; адміністративна реформа, за якою наш край було приєднано до Ківерцівського територіально-виробничого управління; відновлення Маневицького району в сучасних межах в січні 1965 року; швидкі темпи будівництва промислових об’єктів,навчальних, торговельних закладів, закладів охорони здоров’я та культури; стабільний розвиток всіх галузей виробництва та сфер життя (1955-1985 рр.).
Тяжкими випробуваннями для наших земляків, як і для всіх українців, стали майже десятилітня війна в Афганістані та аварія на Чорнобильській АЕС.
Роки незалежності в соціально-економічній сфері району позначилися скороченням підприємств державної власності і утворенням на їх базі приватних об’єктів, або ліквідація таких підприємств. Поряд з цим стабільно утримували свої позиції ДП «Волиньторф» та лісові господарства району. У сільськогосподарській галузі відбувся перехід від колективних до індивідуальних та приватних форм господарювання. Запровадилися заходи соціального захисту населення, у першу чергу, на радіаційно забрудненій території. Зросли темпи індивідуального будівництва.
Трагічною сторінкою в історію району увійшов 2014 рік. За словами Президента України Петра Порошенка, це найважчий рік за увесь післявоєнний період. Рік Майдану, надій, сподівань. Рік війни. З Маневицького району в зону АТО було мобілізовано, порівняно з іншими районами області, чи не найбільшу кількість осіб. На вівтар свободи і незалежності Батьківщини поклали свої життя сини Маневицького краю Леонід Полінкевич, Володимир Гринюк, Іван Ващеня, Андрій Снітко, Сергій Клімчук, Володимир Приходько, Дмитро Брик, Олександр Деркач, Вадим Засєкін. Їхні імена золотими літерами мають бути вписані на скрижалях історії новітньої України.
У нашому районі, одному із перших в області, виник і набрав розмаху волонтерських рух. Для допомоги бійцям АТО на рахунок районної організації ветеранів війни та праці надійшло 440 тисяч грн., не рахуючи одягу, продуктів харчування, які збирались і збираються всіма жителями району. Саме така підтримка простого народу є сьогодні головною запорукою перемоги над ворогом.
Організатор і ведучий урочистого заходу – директор Маневицького районного краєзнавчого музею Петро Хомич - нагадав імена перших осіб, які очолювали район у роки його становлення. Декотрі з них уже відійшли у вічність, але їхні добрі справи зберігаються у пам’яті нащадків.
Перший (і єдиний) представник Президента України у Маневицькому районі (з квітня 1992 по липень 1994 р.) Степан Нечипорук, голова районної ради (1998-2006 р.р.) Євген Бубнюк, голова райдержадміністрації (квітень 2008 – травень 2010 р.) Костянтин Давидюк, присутні на урочистому зібранні, згадували у своїх виступах про те, як їм свого часу працювалося, з якими труднощами довелося стикатися. Дбаючи про добробут земляків, ніхто навіть думки не допускав, що наступить час збройного конфлікту з сусідньою державою, яку завжди вважали братньою. Але час йде, все змінюється. І ми дожили до того дня, про який влучніше за Ліну Костенко не скажеш: «Є боротьба за долю України. Все інше – то велике мискоборство».
Починаючи з 2007 року за поданнями селищних і сільських рад, постійних комісій райради, райдержадміністрації депутати районної ради обирають Почесного громадянина Маневицького району. Це високе звання присвоєно Миколі Прокоповичу Остапцю – голові райвиконкому з 1965 року, першому секретареві райкому партії з 1972 по 1991 рік, Ганні Дмитрівні Літченко – завідуючій дитячим відділенням Маневицької ЦРЛ
Лікареві-педіатру із 45-річним стажем. Володимиру Степановичу Щербачуку – директору Маневицького торфобрикетного заводу з 1993 року, Євгенію Павловичу Тележнікову (вічна йому пам'ять!) - головному державному санітарному лікареві Маневицького району1970-2002 років, Василю Борисовичу Більчику – поету та композитору, художньому керівникові Будинку культури с. Красноволя, Миколі Васильовичу Покидюку – голові Маневицького районного суду з 1983 року, Галині Дмитрівні Юхимюк – лікарю-отоларингологу Маневицької ЦРЛ з понад 40-річним стажем, Петрові Трифоновичу Мосійчуку – режисеру народного аматорського театру Колківського, БК який працює в царині культури півстоліття.
Маневиччина у всі часи славилася людьми праці. За високі трудові досягнення сотні сумлінних працівників різних галузей промисловості і сільського господарства району були відзначені державними нагородами. Серед них - голови колгоспів Федір Олександрович Басюк, Борис Олексійович Левчишин, Василь Якович Мельник, Михайло Васильович Дуднік, Леонтій Дмитрович Кричкевич, механізатори Петро Іванович Лучко, Олександр Дмитрович Кантура, доярки Ольга Євтухівна Костючик, Галина Гаврилівна Лищук.
На урочистій академії були присутні Заслужені працівники: культури – Василь Дарчук, мистецтв – Олександр Синютін, енергетики – Сергій Ващук, охорони здоров’я – Анастасія Доля.
Заслужений працівник мистецтв України, член національної ліги композиторів Олександр Синютін, уродженець Київщини, пригадував, як 1986 року хвилювалась його ненька, що син їде у «бандерівський край». Того року Олександр Володимирович приїхав на роботу в Кузнецовськ, а на початку 90-их перебрався у Маневичі. Нині він називає себе корінним маневичанином, «бандерівцем», бо вважає, що це слово є синонімом справжнього українського патріота.
З нагоди ювілейної дати голова районної ради Людмила Веремчук вручила Почесну грамоту районної ради завідуючій ФАПом с. В.Яблунька з 1973 по 2014 рік, кавалеру ордена княгині Ольги ІІІ ст. Надії Деркач, а радник голови ОДА Андрій Линдюк – Подяку голови облдержадміністрації Івану Михальченку, головному агроному колгоспу ім.. Леніна з 1966 по 2007 рік, кавалеру орденів Леніна та Трудового Червоного Прапора, Мирославі Ковальчук, голові Маневицької райспоживспілки з 2005 року, нагородженій трудовою відзнакою «Знак Пошани» Центральної спілки споживчих товариств України,
Василю Халику, директору Маневицького професійного ліцею з 1985 року, відміннику освіти, нагородженому нагрудним знаком «Антон Макаренко».
Виступи учасників урочистої академії були по-особливому проникливими, щирими, хвилюючими. Цьому сприяла сама обстановка: зі стендів на присутніх дивилися ті, хто проливав кров за цей край, хто тяжкою працею піднімав його з руїн. Вони не чекали нагород, вони вірили, що їхні нащадки житимуть у заможній державі. Можна по-різному оцінювати наше минуле, але не можна його паплюжити, тому що це життя мільйонів – життя наших дідів і наших батьків.
14 квітня 1942 року у своєму щоденнику великий українець Олександр Довженко записав: «Ніхто не хотів вчитися на історичному факультеті. Посилали в примусовому плані. Професорів заарештовували майже щороку, і студенти знали, що таке історія, що історія – це паспорт на загибель».
Цей страх паралізував і змушував писати підручники історії під диктовку влади. Але правда незнищенна. Вона у наших генах, у нашому бажанні докопатися до істини. У цьому нам насамперед допомагають музеї, у яких зберігаються свідчення очевидців.
Маневицький краєзнавчий музей працює з 1967 року. Тут зібрано 12 тисяч експонатів, проводяться цікаві науково-практичні конференції, зустрічі із знаними людьми краю, виставки. Шкода, що не всі навчальні заклади району у виховній роботі з молоддю користуються його послугами.
Думаю, не помилюся, коли скажу, що саме завдяки Петру Хомичу, лауреату премії Миколи Куделі, який працює директором музею майже тридцять років, були зроблені перші кроки по зближенню маневицьких церков Московського і Київського патріархатів. Бо Бог один, незалежно від того, в якому храмі ми підносимо до Нього свої молитви.
Запрошені на урочисту академію протоієреї Тарасій Огородник та Андрій Закидальський у своїх виступах говорили про любов до Бога й до рідної землі як одну з найголовніших людських чеснот. Сьогодні наша Вітчизна у небезпеці і, незалежно від приналежності до конфесії, ми маємо об’єднатися, аби спинити кровопролиття, щоб нарешті запанував мир. Міцний потиск рук і обійми священнослужителів засвідчили їхнє щире прагнення до злагоди у суспільстві.
Про те, яку ціну ми платимо сьогодні за незалежність, могли б розповісти й учасники бойових дій, настоятель Свято-Успенського храму с. Оконськ о.Олександр Лановий, який вісім разів відправлявся в зону АТО волонтером, і маневичанка Раїса Халик, у котрої протягом усього дійства не висихали очі, бо з часом серце за полеглим прийомним сином Андрієм Снітком болить все більше.
На жаль, бувають випадки, коли слова втрачають вагу. Але залишається віра і любов. І впевненість, що ми вистоїмо. Тож єднаймося й шануймося!
З ювілеєм, дорогі маневичани!
|
| Категорія: Святкуємо | Додав: novadoba (28.01.2015)
| Автор: Алла БУБНЮК
|
| Переглядів: 715
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
