Вірний син рідної землі
Кожна людина, здолавши певний рубіж, хоче зупинитись, озирнутись назад, зважити досягнуте та оцінити свої можливості на майбутнє. Неабиякий привід для роздумів з’явився і в Миколи Філімоновича Сопронюка. Завтра йому виповнюється 60.
З висоти прожитих літ він думкою лине до рідного Градиська, де народився, де вчився у школі, де від своїх працьовитих покійних батьків перейняв велику любов до землі. Після закінчення школи юнак довго не роздумував, подався до Горохівського радгоспу-технікуму.
- У той час, - розповідає ювіляр, - професія агронома була дуже престижною. Уявіть собі: у моїй групі вступників було 30 чоловік, але тільки я один пройшов по конкурсу. Це зараз молоді люди не хочуть працювати на землі, шукають швидких і легких заробітків, намагаються здобути нині модні професії: юристів, фінансистів, менеджерів та ін.
У технікумі наш земляк не тільки добре вчився, але й активно займався спортом. Грав у футбол за районну команду, двічі виступав на республіканських змаганнях по лижах. Заняття спортом допомогло йому і в армійській службі, де визнавався кращим спортсменом військової частини, за що командування нагороджувало відпусткою додому.
Після армії працював агрономом радгоспу «Городоцький», молодь обрала комсомольським вожаком, а в 22 роки жителі села Карасин, яке було відділком радгоспу, обрали головою сільської ради. Через чотири роки, закінчивши Київську сільськогосподарську академію, отримав рекомендацію на посаду голови колгоспу в село Старий Чорторийськ. Тут зумів сповна проявити свої організаторські та фахові здібності. При підтримці працьовитих людей вивів відстале господарство у п’ятірку кращих в районі.
- Збирали ми тоді не менш 30 ц з гектара зернових, 200 ц картоплі, 11 ц льоноволокна, надоювали по 3000 літрів молока від корови, - повертається спогадами у минуле мій співрозмовник. – На кожен гектар ріллі вносили до 30 т органічних добрив. Постійно відчував належну допомогу з боку керівництва району, і, в першу чергу, від Миколи Прокоповича Остапця, який, по суті, вів мене по життю. За це я безмежно йому вдячний і по праву вважаю його другим батьком.
Не раз молодому перспективному аграрнику поступали пропозиції працювати в обласному центрі, але то райком партії не відпускав, то й сам не рвався, бо хотілось сповна віддатись рідній землі та гідно служити своїм землякам. Вони ж платили взаємністю: чотири рази обирали депутатом районної ради, другим секретарем райкому партії.
В 1994 році, коли в Україні масово почали створюватись комерційні банки, друзі з Луцька запропонували очолити «Західінкомбанк». В силу обставин змушений був здобувати нову спеціальність «Бухгалтерський облік і аудит». На цій посаді, працював більше 18 років.
- Не моя вина і не вина нашого колективу, - каже Микола Філімонович, - що так сталося з банком. Залишився гіркий осадок, що так підвело обласне керівництво.
По життю Микола Сопронюк – великий оптиміст, має багато товаришів і друзів. Усіх, звичайно, перелічити не може, але трьох, яких вважає братами, просив назвати. Це Володимир Склянчук з Любомля, Василь Іщук із Луцька, Євген Бубнюк з Маневич.
- Пощастило мені і з дружиною Тетяною, з якою ми разом уже 38 років, - зізнається ювіляр. - Вона розуміє і підтримує мене в усьому. Основний тягар домашнього клопоту і виховання дітей лежав на її плечах. Пишаємось тепер і донькою Валентиною, і сином Володимиром, які подарували нам чотирьох люблячих онуків.
Вже п’ять років Микола Філімонович на пенсії, але без діла не сидить. З дружиною порядкують на присадибній ділянці, посадили гектар малини. Господар допомагає синові у заготівлі грибів і ягід, любить ліс, спілкування з людьми. Хай щирі побажання у ювілейний день додадуть нових сил, натхнення, задоволення і радості.
|
| Категорія: Святкуємо | Додав: novadoba (06.06.2016)
| Автор: Наталія Степанюк,
|
| Переглядів: 571
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
