Жайвором лину я у високості, Поле врунисте обводжу поволі Поглядом вільного-вільного птаха… Латочка маку чи латочка долі Впала розпукою в радості море. Згадка болюча впереміш з любов’ю? Знак то всевишній до білого світу? Всіялось поле коханням чи кров’ю? Хтозна. Люди шукають у морі пшениці Маківок лагідних цвіт полум’яний, Спогад тривожного болю, любові, А чи то втрати навіки коханих. Маки відквітнуть – і стихне розпука Аж до наступного року, одначе Знову про все нагадають щемливо Маки в пшеничному полі гарячі. Знов-бо.
Щастя
Всеньку ніч цілував без утоми Повний місяць зірки білолиці, А під ранок упав срібним пилом На розпущені коси пшениці. Золотавим зерном сипонуло Заяскріле від радості сонце. Заясніли усмішкою ніжно Запітнілі шибки у віконцях. Ноги тепло торкаються шляху, Легко птахою стріпує серце, І колишеться мрією тихо Життєдайна вода у відерці. Світ радіє дитятку малому, Що клубочком випорскує з хати. По-о-о-ко-ти-и-и-лося! Щастя довкола, І руками його не спіймати. Ой-ой, леле! Здається, піймала! Трохи лячно, бо стільки багато! Милий боже! Мій світе коханий! Я щаслива! Щаслива! Бо мати!
