Марія виходила заміж, як багато хто із сільських дівчат: хлопець повернувся з армії, три місяці позустрічалися та й засватав. Іван був добрим чоловіком, працьовитим, хазяйновитим, трохи батьки допомагали, бо ж молода сім’я переселилася в нову хату. Народилася донечка, потім синок.
Діти росли слухняними, добре навчалися, в усьому допомагали батькам. Але біда приходить завжди несподівано. На третьому курсі медінституту раптово померла дочка. Горе батьків, які хоронять дітей, описати неможливо. Світ для них став чорним і німим. Спочатку Марія постійно була під наглядом лікарів, Іван мусив все дома робити і за дружиною доглядати.
Від такого горя рани не загоюються і боліти не перестають, але потрібно жити далі. І Марія потихеньку вернулася до життя. Виріс уже син, працював водієм, одружився. Свекруха прийняла невістку, як рідну дочку. А коли з’явилася внучка Віта, бабусиній радості не було меж. Життя для жінки ніби почалося заново. І в садочок внучку водила, і до школи на батьківські збори ходила. А одяг найкращий завжди купувала. Колеги невістки часто заздрили їй: «Нам би таку свекруху».
Після смерті чоловіка Марія знову почала хворіти: то серце підведе, то нирки не працюють, як потрібно. Лікарі запропонували операцію, після якої іноді буває «самовільне сечовипускання».
Невістка рідко навідувалася до свекрухи в лікарню, все не було часу, а коли почула про наслідки операції, вирішила хату поділити на дві частини: свекрусі – кімната, загальний коридор, а їм решта - 4 кімнати; і щоб мати до них не ходила, а то запах старості буде по всій хаті. Син сперечався проти такої перебудови, але врешті замурував двері між маминою та їхніми кімнатами. Марію в цей час у лікарні готували до операції, про «сюрприз» з перестановкою в хаті вона нічого не знала. Крім того, син з невісткою збиралися їхати відпочивати до моря. Не будуть же вони через якусь операцію псувати собі відпустку. Поки мама буде в лікарні – вони відпочинуть, а за хворою медсестри подивляться – це їхній обов’язок.
За три дні до операції син прийшов у лікарню без Віти. Бабусю це здивувало – внучка кожен день провідувала її. Син, дивлячись у вікно, ніби погода його більше цікавила, як здоров’я мами, заспокоїв стареньку: «Не переживай, Віта у баби Гані. Ви ж знаєте, що ми кожного літа їздимо до моря. Приїдемо, Вас з лікарні заберемо. Для операції ми все Вам купили. Я щодня буду дзвонити».
Коли син пішов, Марія довго-довго дивилася у вікно, а потім лягла на ліжко обличчям до стіни. Вечеряти не захотіла.
Очі старенької заіскрилися, коли в день операції в палату прийшла сваха з внучкою. Дівчинка назбирала в лісі суниць та чорниць і принесла бабусі, запевнила, що буде сидіти в коридорі, поки бабці не зроблять операцію.
Коли Марія розплющила очі, побачила біля себе тільки лікарів. Ті сказали їй, що вона в реанімації, сюди нікого не пускають, а сваху з внучкою вони відправили тільки що додому.
«Операція пройшла добре, без ускладнень» - пояснили їй лікарі, коли переводили в інше відділення. Прийшла і сваха впереміш зі слізьми розповіла:
- Я ж їх просила, я ж їм приказувала: «Не їдьте до моря, поки мами з лікарні не заберете». Де там! Хіба тепер молоді когось слухають? Вперлися, поїхали! Звідки та дитина вирвалася з велосипедом на трасу? Павло загальмував так, що двері самі відчинилися і Юлька вилетіла на асфальт. Чого їй було не пристебнутися тим ременем? Тепер вона теж в реанімації. Прийшла вже до свідомості, а чи буде ходити, лікарі не впевнені. А Павло? Павло був пристебнутий, то тільки набив гулю на лобі. Зараз Павло біля Юльки, вона ж сама ще нічого не може робити. Отака, свахо, біда.
Марії боліло серце, що невістка може бути прикута до ліжка. Дав Бог, що жінка швидко пішла на поправку, навідувалася у палату до невістки, заспокоювала, допомагала.
Поки жінки були в лікарні, Павло розбив стіну і поставив двері на місце. Отож мама так і не дізналася, як невістка без неї хату поділила.
Коли Марію виписували з лікарні, вона просила лікарів, щоб і невістку додому забрати, але Юльку виписали лише через два місяці. Марія доглядала за невісткою, як за малою дитиною.: «Юлю, що тобі зварити? Чи не тверда ця подушка? Чи не дме із вікна? Не хвилюйся, лікарі сказали, що будеш ходити. Дякувати Богові, що хребет цілий».
Лише через півтора року, після лікувань і масажів, невістка почала ходити. Їй ставало не по собі, коли дивилася на двері, які вони з Павлом колись замурували. Юлі було соромно за себе, за свій гріх перед свекрухою. Як жити далі, щоб не оступитися, не наробити помилок?...
Юля поспішає у магазин: сьогодні у свекрухи день народження. Вона уже спекла торт, потрібно ще купити подарунок, найкращий, бо свекруха в неї – найкраща.
|
