Етюд

Життя … Буденне й святкове, радісне й сумне. Ніщо так не розповідає про нього, як людські очі…

Рахує роки старий годинник на стіні, а очі вже ледь розрізняють стрілки на циферблаті. Поруч фото у грушевій рамі, де ми такі щасливі … Очі мої загадково, тепло й ніжно всміхаються, бо поруч кохана людина. Це фото з нашого весілля.

А хіба є такі фарби, аби описати очі породіллі? Як зобразити глибінь їхнього щастя!

Картини з очима матері та немовляти давно вже стали шедеврами. А очі закоханої жінки… Що може із ними зрівнятись? Що є ще прекрасніше?

Як описати очі, що темніють від болю, розпачу, коли мовчазно проводжають постать близької людини, знаючи, що це – назавжди.

А ще бувають пустотливо-веселі, смішні та лукаві, сумні та зболені, голодні та ситі, заздрісні та щирі, злякані та зверхні, манірні й пихаті, а ще – байдужі. Колір очей на їхній стан не впливає.