Посивiв снiг, поважчав i осiв. Болять пiд сонцем розiмлiлi костi. Метелицi не бачив стiльки днiв. Ранiш частенько залiтала в гостi. Вiн був такий слiпуче-молодий, Осяйно посмiхався в пишнi вуса. На старостi холоднi сльози лий, Бо зрадила метелиця-спокуса. Сама помчала в крижанi краї, Його веснi лишила на розправу. Укриють скоро сльози-ручаї, Якi свою чудово знають справу. Розтане снiг, у землю увiйде Живильною, як у казках, водою. Прокинеться зернина i зiйде -- Весна iде рiшучою ходою.
