Коли значна частина життя - це дорога, то звикаєш до частих змін картинок за вікном та лиць людей. Я працювала в туристичній фірмі, робота полягала у налагодженні контактів між областями, створенні нових туристичних маршрутів. Зустрічі, конференції, укладення договорів, підбір готелів…
Основним місцем моєї дислокації, де припадали порохом речі, був Київ, хоча там я була декілька місяців у рік, весь інший час – це дорога... Цього разу я збирала речі у велику рожеву валізу, отримавши відрядження на два тижні до Харкова, де розробляли новий маршрут для туристів-іноземців.
Ранок видався похмурим, як і настрій. Готельний номер не дивував чимось особливим. Поставивши валізу посеред кімнати, я «розпливлась» в м’якому кріслі. «Скільки я ще зможу у такому ритмі?»- промайнула думка. І не фізично тяжко, а якесь моральне виснаження… ніякого особистого життя. На такі «дрібниці» просто не вистачає часу, а за плечима вже 32 роки.
Мої подруги жартували:
- Нінко, ти як дзиґа! І де ж той принц на своєму коні встигне за тобою?
- Тиждень промайнув настільки швидко, що я навіть не встигла витягнути всі речі з валізи, яка так і стояла посеред кімнати. Звільнившись швидше ніж зазвичай, я вирішила не ховатись за стінами готелю і пішла до затишної кав’ярні, де приємно пахло випічкою, а терпкий аромат кави заманював перехожих.
Життя на колесах вносить свої корективи у звички - зі мною завжди була книга. Насолоджуючись кавою, я поринула у світ пригод.
- Ще кави? – почула голос.
- Ні, дякую!
- Компанію? – наполягав незнайомець.
«От діставучий!» - промайнула думка.
- Ні!!! – різко відповіла я.
- Книга про що?
- Про вічне! – тоном намагалась дати зрозуміти, що хочу побути сама.
- Дуже цікаво… Ви не проти, якщо я вас пригощу кавою? – не здавався незнайомець.
- Боюсь, я не зможу заснути, якщо ще вип’ю.
- А я вам і не дам!
«От хам!!! Що за поведінка?» - бунтували мої думки в голові.
- Чи не забагато ви собі дозволяєте?
- Я не про те, що ви подумали.. – намагався виправити ситуацію молодик.
- Звідки ви знаєте про що я думаю? – злилась я.
- Запрошую вас на прогулянку містом, якщо Ви не заперечуєте.
- Я сама вас можу поводити!!! – сердито відповіла.
Ще деякий час ми сперечались, але я здалась: аж надто він був наполегливий і, буду відверта, сподобався мені.
Ця зустріч кардинально змінила мене: я бігала на побачення, приймала квіти і…час командировки закінчився. Я наче впала з неба на землю, просто не знала, що робити.
- Коли знову у Харків?
- Не скоро, всі робочі питання вирішила і…- не встигла договорити.
- І знайшла мене! Тому маєш приїхати!
Настирливості йому не займати, і цим він мене підкорив. Щоправда, наступна зустріч була у Києві - вже через три тижні Діма приїхав у гості.
Півроку я розривалась між роботою і Дімою. Мені взагалі здавалось, що я вічно кудись їду, тому майже весь гардероб був у чемоданах, бо я не встигала їх розкладати…
- Що будемо робити на Новий рік? – запитав Дмитро по телефону.
- У мене 30 грудня нарада і підбиття підсумків.
- Я не впевнений, що встигну здати звіти до 30…
- Тоді купуємо мандаринки і в скайп? – намагалась жартувати я.
- Я так скучив…через інтернет не обнімеш…
Після розмови стало ще тяжче… Попереду ніч роздумів. Я мала лише 10 днів, аби змінити життя. Просто мріяти замало, потрібно діяти і робити до мрії крок, або… їхати до мрії сотні кілометрів.
Перевестись в інше місто так швидко не могла, звільнившись (жінка-начальник з розумінням поставилась до ситуації), отримала хороші рекомендації.
Про свій вчинок я нічого не сказала Дімі, просто помолилась і вирушила назустріч новому життю. Все робила автоматично, навіть не пригадую, коли купила торт і шампанське, адже всі думки зводились до одного : «Як відреагує Діма?»
Я стою перед дверима в його кабінет, серце вистрибує… Почула його голос – стало трохи легше, вирішила чекати закінчення наради, здавалось от-от зомлію.
- Ніна?! – з превеликим подивом вигукнув Діма.
- Я…я… приїхала…ти ж казав, що в скайпі не обнімеш, і я…
- Це в сотні раз краще!!!- міцно обнімаючи, шепотів мені.
Мовчки дивились один на одного якийсь час.
У нас було менше доби, аби підготуватись до календарного Нового року і нового року у нашому спільному житті. Але яке це має значення, коли ми разом??? Казка розпочалась сьогодні, і пишемо її ми самі. Тому відривайтесь з теплих насиджених місць, від комп’ютерів, телефонів і почніть творити свою, адже лише мріяти замало – потрібно діяти!
|
