Ну от і все. Життя своє бере, І казка обривається мов нитка. То реквієм надії, що умре, Як душу упіймає буднів сітка. Ну от і все ...Ти маєш, що хотів. Слова мої нехай уже не важать. Мольберт ілюзій струхнявів, зотлів, А фарби щастя слід потоки змажуть. Ну от і все... Відрізані шляхи, І не шкодую, я не відрікаюсь. Той хрест на двох, і де узять снаги Бо ж я із ним на самоті лишаюсь?
Самотньо
Простирадла холодні як лід Вже не кличуть у ніжність п’янку, І лепіючі пестощів слід Додаю гіркоти до смаку. Недопалки червоних свічок - Тихий спомин про щастя земне. Мов руно із зів’ялих квіток Огортає і душить мене! Так самотьо без губ і без рук... Без цілунків, без тебе, без слів На поталу розлючених мук Полишати мене як ти смів? Я дивлюсь у туманную даль, Що дзеркалиться в срібнім вині, І зринає сльоза на кришталь Знову тужно і сумно мені Знов востаннє здригнеться рука... Догорять у каміні листи На даремне тебе не чека Я на милість скорюсь самоті!
