Оксана Чеб із Старого Чорторийська моя бабуся. Мудра, турботлива, працьовита, невтомна. Я завжди захоплююся, як вона встигає вчасно все робити: і господарювати, і приготувати смачну їжу, і допомагати дітям, і виховувати онуків, і навіть займатися бізнесом. При цьому незнайомі завжди запитували, коли бачили нас разом: «Це Ваша донька?», а вона з посмішкою: «Ні, внучка».
Вона виросла у великій (одинадцять чоловік!) сім’ї. Встигала і уроки учити, і допомогти дома по господарству та мамі в колгоспі. Завжди пригадує як гуртом виходили збирати льон. Після школи навчалась в Луцьку, тоді в Херсоні на ткалю. Працювала на Луцькому меланжевому комбінаті. Разом із чоловіком – дідусем Миколою – виростили четверо дітей, мають одинадцять онуків. Бабуся моя мудра порадниця. У неї я вчуся жити. Вона каже, що кожна людина – коваль своєї долі. І немає людей, яким все вдавалося легко. Кожен повинен робити те, до чого в нього лежить душа. Потрібно мати власну думку, не шукати легких шляхів, бо їх не існує. Необхідно вірити у власні сили, вірити у Бога, зважуватися на сміливі вчинки. Пригадую один вислів: «Життя надає людям можливість набратися розуму та досвіду, але люди в основному віддають перевагу досвідові». Це означає, що ми вчимося на своїх помилках, але варто повчитися і на помилках сусіда.
Так, нині нелегко, але не потрібно втрачати віри. Ми на весь світ заявили, хто такі українці і чого вони хочуть. Тож потрібно багато трудитись, аби зробити життя кращим, а У країну процвітаючою країною.
|
