Мою увагу привернула стаття у районній газеті «Маневичі потопають у смітті» Сергія Гусенка. Автор статті нагадав всім мешканцям селища про те, що ми відповідальні за чистоту свого обійстя, вулиці та навколишньої території. Що б не робили комунальні служби, але з даною проблемою їм самотужки не впоратись. Лише разом ми можемо зробити наше селище ошатним.
Маневичани, особливо старшого віку, добре пам’ятають слова пісні Степана
Кривенького «Волинь моя»,де йдеться про
красу нашого поліського краю. Та за умов нашого сьогодення поетична краса волинської землі тьмяніє на
очах. Захаращення вулиць та засмічення навколишньої території Маневич,
безсоромність і байдужість для багатьох стає нормою.
Маневичанин Леонід Чміль, педагог із сорокарічним стажем, літню відпустку проводить у Боровичах, господарюючи на батьківському обійсті. Батьки давно відійшли в інші світи, а дерев’яна хата, що стоїть край села, ще береже їхнє тепло, город жде роботящих рук. За кілька метрів – густі верболози, які стережуть тихоплинну течію Стиру…
