Кожного ранку я прокидаюсь від сну, відкриваю настіж вікно і бачу у дворі перед собою берізку. У мене в дворі їх чотири, але я найперше звертаю увагу на цю, тому що вона – найменша. Я чомусь найбільше переживаю за неї.
Пішли ми з кумом за Стави по маслюки, Та там і близько їх чортма, Зате кругом – жінки. Ми перескочили у городоцький ліс – І там їх носить біс! - Куме, в селі мабуть стряслась біда: Чого б їх всіх винесло сюда?
