Дорога… Вона у кожного своя, у переносному і прямому значенні цього слова. Тільки зіп’явшись на ноги, ми вже торуємо дорогу до дитсадка, до школи, до навчального закладу, до отчого дому, до святих місць і водночас визначаємось з вибором власного шляху.
Щонеділі поспішають жителі села Рудка, до храму святого апостола Луки. Ще донедавна у них не було можливості молитися у власному храмі і на недільне Богослужіння добиралися до сусіднього села Комарове, що знаходиться за п’ять кілометрів. Добре пам’ятає про це Галина Шадура – нині церковний староста. Галина Степанівна й сама чимало зробила, щоб побудувати храм у рідному селі, зі святою вірою в те, що тому, хто подає, і Бог дає.
Про громадянську позицію маневичанина Олександра Поліщука можна дізнатись із плакатів, які він розміщує на фасаді свого будинку. В дні скорботи плакат із написом «Банду-геть!» було замінено на «Слава Небесній сотні», під яким горіла лампадка. Читаючи його, не лише притишували крок перехожі, а й призупинялись легковики. А в зв’язку з останніми подіями в Криму поруч із національним прапором на будинку вже з’явився плакат із написом «Ні – війні» на трьох мовах – українській, російській та англійській.
Уродженець Тернопільщини Василь Семенович Дмитрук більше тридцяти років очолював Тельчівське лісництво Колківського держлісгоспу. За плідну працю від держави отримав звання «Заслуженого лісовода України», а за добре серце – пошану та визнання людей.
Євгенія Матвіївна родом із с. Кукли. Дитинство було важким і напівголодним. Мати рано овдовіла, залишившись із п’ятьма дітками. Женя була п’ятилітньою, але добре пам’ятає, як важко працювала мати, аби добудувати власну хату. Прихисток сім’ї на певний час дали сусіди. Найменшенького братика, якому не було й року, забрали до себе у Граддя дід з бабою.
