Багато хто вважає, що виїхати за кордон – це зрадити Батьківщину. І лише одиниці розуміють: ті, що виїжджають за море, міняють небо, а не душу. Колківчанку Наталію Снітюк на Кубу, острів Свободи, привело кохання і за 32 роки вона щиро полюбила цю незалежну і горду країну. Однак на рідній Україні у неї залишилась мама, до якої щороку, мов на крилах, вона поспішає. Бо ж і сама мати, тому й розуміє, що батьки – це святе.
93-річний Улян Лаврентієв із Копилля сьогодні з болем у серці спостерігає за подіями, що розгортаються на Україні, бо ще й досі у його пам’яті оті страшні сторінки війни. Тоді теж стояла квітуча весна. І люди воювали не за політичні цінності, а за свій дім, свою родину.
Ульяну Архиповичу Садовому, який мешкає в Красноволі, пішов 94-ий рік. Воістину поважний вік патріарха, вік житейської мудрості філософських узагальнень! Він – єдиний живий ветеран Великої Вітчизняної війни, на всій території Красновільської сільської ради, найбільшої в районі.
Власне щастя Тетяна Косько із Черевахи вбачає у великій дружній родині, адже сама виросла у сім’ї, де виховувалось дев’ять дітей. Залишившись сиротою по закінченню школи (батьки відійшли у Вічність в один рік), по-особливому цінувала родинний затишок.
Колишню директорку Серхівської школи Євгенію Гузар у селі знають усі, оскільки не одне покоління сельчан вийшло із стін навчального закладу під її керівництвом. Та головним надбанням літньої жінки є її багатодітна сім’я. Не зважаючи на постійну зайнятість Євгенія Павлівна завжди залишалася уважною та люблячою дружиною й турботливою матір’ю трьох дітей.
