Патріотами все ж таки народжуються, в цьому я переконалась, познайомившись з неординарною постаттю - Наталкою Каразією із Колок – волинською дисиденткою. Жодні слова не зможуть передати того блиску в очах, коли ця тендітна жінка, прикута до ліжка, тихенько говорить: «Україна жила в мені завжди». В той момент ти розумієш Україна – це усе її життя.
За традицією, кожен рік діючий президент України, починаючи із 1993 року, вітав військовослужбовців української армії, відзначаючи їхню значну роль у підтримці Україною свого незалежного статусу.
Про вік людини судять не стільки за роками, які вона прожила, скільки за станом її душі. Єфросинія Горбач, жителька села Острови, і в дев’яносто років зберегла живий інтерес до всього, що відбувається навколо, до сучасного політичного життя країни, до рідного села та односельців, вона і сьогодні любить читати газети та дивитися телевізійні новини.
На цій неоголошеній війні на Сході України учаснику АТО Андрію Матвійчуку із с. Прилісне, бійцю 51-ої ОМБ, довелось пройти через важкі випробування: нещадні обстріли «Градів», смерть бойових товаришів, гіркоту полону. Під час розмови йому нелегко було згадувати, мені ж – розпитувати, бо розуміла як важкко дається йому кожне слово.
Настоятель двох церковних храмів, Свято-Георгієвського у Вовчицьку та Свято-Михайлівського у Костюхнівці, священик Георгій Хомич не лише управляється із парафіяльною діяльністю, а й чудово розуміється в будівельній справі та бджільництві. У цьому я пересвідчився, коли побував в садибі священика.
