Рік, що минає, Ігор Терещенко, заступник голови районної ради, як і тисячі інших учасників АТО, зустрів на сході країни. Їхній аеромобільнодесантний батальйон в цей час охороняв рубежі держави поблизу села Кримське, що на Луганщині. Це була справжня передова – сепаратисти знаходились за 800 метрів від їхніх позицій.
«Іване, я хочу, щоб поруч зі мною на весіллі сидів той, з ким ми дивились смерті в обличчя». Так писав своєму бойовому побратиму Володимир Ульянов, уродженець Башкирії. Листи… Вони і сьогодні лягають невимовним тягарем на плечі Івана Криська. І хоча він вже знає їх напам’ять, ще раз перечитує ті рядочки. Афганістан назавжди залишиться у його серці свіжим рубцем незагоєної рани.
Очі солдат і їхніх родин говорять багато. Бо і ті, хто власним тілом закривав від «градів» нашу Україну на Сході, і ті, що з молитвою чекають кожну мить на телефонний дзвінок з вогняного пекла, наділені невичерпною мужністю, ім’я якій – любов… «Найголовніше для людини – це сім’я, і якщо виникає загроза, кожен з нас готовий стати на її захист», – говорить тато, пригадуючи довгих дванадцять місяців, проведених на Сході в зоні АТО.
Маневичанин Анатолій Ляшук – ліквідатор аварії на ЧАЕС. Коли сталася ця трагедія він працював дільничним інспектором міліції у Камені-Каширському. Звідти був направлений для постійного несення служби у зону відчуження.
